Дністровський каньйон щороку дивує. Неспішний сплав неповоротким плотом дає можливість повільно спостерігати береги та також активно проводити час на стоянці, адже треба поповняти запаси дров, води, їжі,м’яти. У таких мандрах кожні руки на рахунку, тому і відправляємось у різні боки на розвідку. Дорогою уважний мандрівник обов’язково зустріне щось цікавеньке, наприклад, камінець з скам’янілим молюском чи монетку давню, яку щойно залишила відступаюча вода Дністра.
Читайте також
Дивно, що ми так мало знаємо про ті села, маленькі містечка, які сотні років стоять понад течією давньої річки. Ініціативна група “Тернопільщина Дністрова” цього року разом з плотом “Данастріс-Альтернатива” у ювілейний для засновників громадської ініціативи рік (10 років з початку сплавів), спробувала пройти свій водний шлях та ближче познайомитись з інфраструктурою сплавів, а ще з місцевими господарями берегів потоваришувати. У село Устя ми приїхали з подругою, щоби трішки допомогти сплавщикам і не дарма. Поспілкувались з директором місцевого будинку культури, дізнались, яке дивне село Устя Борщівського району та які має таємниці. Одна з дивовиж – розташоване село по обидві сторони річки Нічлава, а попід річкою, кажуть, є підземний хід, який починається у печері. Рік за роком стає все більш відомим село завдяки Маланці, яке святкують на Василя. Протягом осени готують усім селом у таємниці один від одного творчі номери, шиють костюми і запрошують гостей на яскраву з перчинкою виставу. Після такого плідного спілкування вночі на річці в наметі, встановленом просто на плоті, і не сильно спалось – вже будувались плани туристичного буму для Устя. Вранці сунули за дровами. І просто під ногами побачили оранжеві обломки з написами латиною, взяли дослідити на пліт. Дивно, що з двох клаптиків склали одне слово “Tarnovianka”.
Трішки пізніше за годину машиною приїхали господарі устинського берега. Що ж це така за “Tarnovianka”? питаємо. Так всі знають, каже пані Марія, в нас ось тут на березі дахівку виробляли, нею пів села будинків накриті..
По приїзду додому звичайно гуглю “Tarnovianka”, а у відповідь – тиша… Всі джерела пишуть, що дахівку виробляли у Бучачському районі. А ще пишуть, що в новітній час у 1939 році на Тернопільщині було близько 1700 підприємств, на яких працювало біля 8800 робітників. А може і більше, адже про виробників дахівки у с. Устя забули….і, напевно, ще не одна забута історія чекає на своїх дослідників на берегах Дністровського каньйону.
Фото: Олена Мудра
