Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Загадкове індійське місто світанку – Ауровіль (Фото)

06.08.2017 21:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Про індійське місто майбутнього Ауровіль я чула давно, але потрапити туди щоразу не вдавалося. Ще два роки тому мені розповідали, що головному архітектору цього міста приходять у снах дивовижні проекти майбутніх будинків і він потім втілює їх у земному житті. Індія така величезна, там є стільки всякої дивовижі, що краще, перш ніж вирушати в такі далекі мандри, скласти хоча б невеличкий план подорожі. Нарешті мені пощастило…

Ауровіль – для себе цю назву я переклала дослівно як «місто аури», згадуючи шкільні знання із французької. Однак глибинний переклад зовсім інший: світанкове місто або Місто Світанку. Та що там казати, назва неймовірно гарна. Але ж якби тільки це! Це місто знаходиться в штаті Тамілнаду неподалік старовинного і не менш відомого міста Пудучеррі. Ідея створити серед пустелі це диво, належить Міррі Альфассі (Матері), послідовниці засновника інтегральної Йоги Шрі Ауробіндо. Ідею цієї жінки створити всесвітнє місто, де б чоловіки та жінки могли жити в повній злагоді та гармонії, місто, яке житиме поза релігіями, поза політикою, поза національностями, підтримало ЮНЕСКО.

Соціальний експеримент 

Індійський уряд погодився на цей соціальний експеримент… Розпочався він 28 лютого 1968 року і… триває ще й досі. Це місто має особливий статус, в основі якого лежать Принципи. Їх проголосила Жінка-Мати 45 років тому, коли в центрі майбутнього міста закладалася мармурова урна, у яку була покладена земля представників 124 країн світу, як символ єдності людства:

1. Ауровіль не належить нікому окремо, тільки всьому людству. Щоб у ньому жити, треба бути щирим, із відкритим серцем, у кожній людині бачити Божественну присутність.

2. Ауровіль – це місце безкінечного пізнання та прогресу, це обитель вічної молодості.

3. Ауровіль – це міст між минулим і майбутнім. Прорив до майбутньої свідомості.

4. Ауровіль – місце матеріального і духовного пошуків та досліджень для живого втілення істинної людської єдності.

Невдовзі обрана територія зазеленіла мільйонними саджанцями. Було збудовано земельні вали для утримання дощової води, споруджено плоти в каньйонах, для того, щоб вода не встигала втекти в океан.

І ось ми потрапляємо в місто через… кладку над озером з лотосами, оповиту ліанами та іншими чудернацькими рослинами, які ростуть тільки в тропіках. Перше враження, що ти опинився у якомусь густо насадженому парку. Тут оригінальні за формою будиночки-павільйони, в яких можна врятуватися від дошкульної спеки, скуштувавши ауровільське морозиво та солодку воду. А далі ми вирушаємо вглиб… вищезгаданого парку-лісу. Двічі нас зупиняє охорона біля будок, цікавляться, хто, звідки і куди. Хочу зауважити, що унікальність міста особлива: ніде не видно жодного якогось закладу чи багатоповерхівок, як ми звикли бачити в містах. Навпаки, всі приватні будинки сховані в зелених садках, де люди живуть общинами і відгороджені від дороги живим плотом із зелених кущів та дерев. Таких общин сьогодні п’ятдесят. Назви високодуховні: «Братство», «Перетворення», «Милість», «Прагнення» тощо. Одночасно живуть тамільці, французи, німці, бангладешці, голандці, і уявіть собі… там є українці та росіяни! Наскільки це правда, не знаю. Принаймні,чутки про це є. Кажуть, що їх близько двадцяти і почали вони сюди проникати на початку 90-х, коли розвалився Союз. Всього понад 30 національностей. Враження під час піших мандрів трохи дивні. Офіційно ти ніби знаходишся в місті, але самого міста як такого насправді й не бачиш.

Влада міста – Збори Мешканців (нагадує наше Віче)               

Керують і слідкують за всім, що відбувається в Ауровілі Робочі групи. А вже якісь серйозні рішення приймаються Зборами Мешканців (Resident Assembly). У 1988 році Парламент Індії створив Ауровільську Фундацію, орган, якому юридично належить вся ауровільська власність. Освіта, здоров’я, спорт, відвідування концертів, деякі послуги – все це безкоштовно. Більшість отримує «підтримку» необхідну на елементарні потреби із Центрального фонду колективної економіки. Три тисячі мешканців працюють на 170-ти підприємствах: художні вироби, офсетний друк, виготовлення одягу, вітряки, засоби для виробництва метану із біологічних відходів тощо. Частина доходу віддається на розвиток міста.

Дітей виховують і навчають так, щоб вони не втрачали зв’язку із своїми душами. Вони самі вибирають собі навчальні предмети, особливо в старших класах. Сьогодні в місті проводиться дуже багато експериментів, адже їхня кінцева мета: позбутися грошового обігу всередині міста.

Кристал      

Найзагадковіша тут споруда – Матрімандір, що на санскриті означає «Храм Матері». Це величезна куля із чистого золота, яка знаходиться посередині оксамитової луки. Перша думка після побаченого: космічний невпізнаний об’єкт. А під сонячними променями вона так виблискує, так світиться, що на підсвідомому рівні починаєш обертатися довкола себе з думкою, що зараз десь вигулькнуть пришельці… В 36-ти метрах довкола в 12-ти пелюстках розташовані кімнати для медитацій.

Внутрішня зала циліндричної форми, викладена із білого мармуру, всередині 12 колон по колу, які… нічого не підпирають. У самісінькому центрі на п’єдесталі  найбільший у світі цілісний сферичний кристал. Опівдні, коли сонце вже високо, його промені фокусуються на верхню точку кристалу і тоді повітря довкола перетворюється на міріади діамантових блискіток. Описати словами це явище просто нереально. Кришталева куля діаметром 70 сантиметрів, була оброблена в Німеччині на фірмі «Карлс Цейс» і подарована Ауровілю.

Якщо ви хочете кілька днів пожити в Ауровілі, треба відразу приступати до праці, влаштувавшись на якусь роботу. Якщо ж  відважилися тут жити, треба вкласти у житло свої кошти, але власності своєї тут ніколи ви не матимете. Все спільне. Ауровіль спочатку у мене «порівнявся» із утопічним твором італійського священика Кампанели «Місто Сонця», де всі жили общиною. Щоправда, там була присутня смертна кара за те, якщо жінка користувалася косметикою та ходила на високих підборах! Але це було в далекому 16-ому столітті.

В Ауровілі сьогодні мешкає понад три тисячі людей з різних країн світу, це ті, які стали на шлях духовного пошуку. Я бачила їхні щасливі очі та осяйні, нічим не заклопотані усмішки. Одним словом, ауровільці!

До слова: єдиний недолік Ауровілю – там заборонено фотографувати і за цим пильно стежать. На жаль. Однак деякі світлини зробити вдалося.

Фото: Валентина Семеняк

 

Фото: Валентина Семеняк

 

Фото: Валентина Семеняк

 

Фото: Валентина Семеняк

 

Фото: Валентина Семеняк

 

Фото: Валентина Семеняк

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   1702

Loading...