10 жовтня 2021 року в Теребовлі, що на Тернопільщині, відбулася зустріч лемків Теребовлянщини, приурочена 77 роковинам з початку примусового виселення(депортації) автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини в 1944–1951 роках.
Читайте також
У той період, згідно інформації від Українського інституту національної пам’яті, було позбавлено домівок близько 700 тисяч українців. Місцеві жителі на сході називали їх «западенцями» та «бандерівцями». Вони вперто розмовляли українською мовою та дотримувалися своїх традицій. Вони — українці, переселені на схід України з Польщі. Мало хто знав (або хотів знати), чому ці люди опинилися в чужому для себе краю, що вони пережили та що втратили. Адже радянська влада довгі роки замовчуючи історію появи мешканців Галичини в Донецькій та Луганській областях, зрештою, замінила в офіційних документах термін «депортовані» (насильницьким шляхом переміщені з рідної землі) на «переселенці» (ніби мова йшла про добровільний переїзд чи про якихось заробітчан).
Довідка. Лемки (лемаки, русини, руснаки) — найбільш західна автохтонна етнографічна група українського етносу, що здавна проживала по обидва схили західних та східних Карпат. Оскільки місцеві русини-українці не використовували літературну українську мову і не мали уніфікованої писемної граматики, то в побуті вони спілкувалися мовою, яка становить основу лемківської говірки. Існує декілька гіпотез щодо походження слова «лемко», найбільш правдоподібна — назва походить від загальновживаної діалектної частки «лем» у значенні «лише, тільки».
Мітинг проходив біля новоствореного минулого року пам’ятника за проектом теребовлянського архітектора Миколи Ковальчука та на кошти теребовлянського підприємця й мецената Юрія Дзюбана. Як і завжди ось вже багато років поспіль захід організували пані Марія Куліковська, голова Теребовлянської ГО «Лемківщина», та активісти ГО. Ведучою заходу була теребовлянська активістка Надія Хома, яка оголошувала черговість виступів, запрошувала та розмовляла із старшими лемками, дещо розповідала з історії примусового виселення її народу, а також зачитала ряд віршів, в тому числі й на лемківському діалекті. На початку заходу дзвонив лемківський дзвін у хвилину мовчання, який розташований на верхівці обеліску.
На заході були присутні четверо священиків, а саме – обласний декан, декан Теребовлянського деканату, митрофорний протоієрей, настоятель УПЦ Св. рівноапостольного князя Володимира Володимир Якубишин; отець Роман Луцишин із Млиниської ПЦУ Введення в храм Пресвятої Богородиці, отець Павло із Долинської ПЦУ Святої Трійці, отець Святослав Гриник з Теребовлянської УГКЦ Святого отця Миколая.
Святі отці провели спільно панахиду по загиблим у ті жорстокі часи та окропили святою водою обеліск депортованим.
«Чим завинила Лемківщина?
Скажіть, у чому її гріх?
Чим завинила гір країна,
Що в безвість шлях її проліг?..»
– І далі продовжує ведуча:
«Не в пошуках земного раю,
А вигнанцем з отого краю
Йшов народ від своїх осель
У світ за тридев’ять земель…»
Ведуча ще зачитала вірш «Кличут мене рідні гори…», а далі Народний аматорський хор «Союзу українок» під керівництвом Нелі Юзвишин виконав пісні «Ой, верше мій, верше», «Над Сяном». Студентка ІІІ курсу духового відділу Теребовлянського коледжу культури і мистецтв Валя Савка зіграла дуже вправно на саксофоні сумну композицію та так, що у багатьох присутніх стало волого у очах.
Надано було слово і лемкам, які ще пам’ятають ті жахливі часи і яким нині від 80 до 90 літ. Це були пані Катерина Гаврилко, Володимир Брехун, Ярослава Федош. Вони з великими гіркотою та розпачем згадували часи знущань радянщиною над українським народом. Все ж пан Володимир в кінці втнув короткий анекдот для загальної розрядки та поцілував ведучу в щоку, за що отримав вже веселі та привітні оплески присутніх.
Благодійник лемків Теребовлянщини пан Юрій Дзюбан відмітив: «Я щиро вдячний вам за те, що ви прийшли сюди віддати шану нашим батькам, дідусям, матерям, бабусям, всім тим, які постраждали в роки лихоліття і були ніби тими журавлями, які повертаються на рідну Україну».
А пані Марія від себе особисто та від всієї ГО, подякувавши всім присутнім, промовила: «Я тішуся тим, що ми зібралися сьогодні тут, але все ж боляче, що майже немає наших дітей та онуків. Нашим обов’язком є перед нашими пращурами та майбутнім поколінням увіковічнення цієї трагічної сторінки в людській пам’яті назавжди. Сестри і брати, із Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя кед жиєте іщи в декотрім куточку нашої планети, кед іщи цавком не скаменіло ваше серце, а били єс свідками тамтих страшних років, опиште тото в Пам’ятковій книзі, змалюйте в лемківській іконі, оповічте своїм і чужим внукам, сусідам, бо то наш святий обов’язок перед великим українським народом!»
Фото: Олег Капуста. Відео автора.
Більше фото можна переглянути тут.
