І сталося це у Тернопільському обласному академічному театрі актора і ляльки. Здійснилася одна з мрій директора і художнього керівника Івана Шелепа: 6 лютого відбулася прем’єра вистави «Мауглі» Редьярда Кіплінга мовою жестів. Це інклюзивний проєкт для дітей із вадами слуху. Вистава, яка об’єднала усіх діток.
Читайте також
Торік місцеві журналісти мали нагоду поспілкуватися із режисером-постановником Ніко Лапуновим (Полтавський театр ляльок), який разом із тернопільською командою однодумців створили незвичний показ. Цей режисер вже відомий за ексцентричною комедією «А хай то качка копне»:
- Насправді це дуже велика і копітка праця. Написати сценарій – ще не все: редагування, опрацювання його у процесі робочих моментів під час репетицій… До слова, тернопільські актори за короткий час настільки занурились у процес вивчення жестової мови, що дуже здивували всіх позитивним результатом. Ляльки увесь час «розмовляють» жестовою мовою. Особливість вистави у тому, що вона відбувається без сурдоперекладача, все відбувається тут і зараз.
Враженнями ділиться актор згаданого театру, він же керівник студії «Третій дзвінок»Дмитро Татарінов:
- Ви можете запитати, чи є необхідність переглядати виставу для тих, хто добре чує? Так, навіть необхідно. Лейтмотив вистави – ми всі рівні, ми всі однакові. Це вистава, яка всіх об’єднує.
Заслужений художник України Володимир Якубовський:
- Працювати з професіоналами завжди цікаво. Тут всі задіяні актори перебувають в динаміці, в пластиці. Жестовою мовою розмовляють не актори, а ляльки. Я вже у передчутті вдалої прем’єри.
Художник-постановник Оксана Федун:
- Складність була у створенні самих ляльок. Адже треба було придумати таку конструкцію ляльки, де б вона «ходила» відразу на чотирьох лапах. Тому варто віддати належне художнику-конструктору Андрію Абрамику, який втілював цей задум у бутафорському цехові. Особисто мені найскладніше було створювати образ пантери Багіри.
Допомагали акторам освоювати ази жестової мови перекладачі обласної організації «Українське товариство глухих».
Декорації вражають: барвисті, на темному тлі, рухливі, вони постійно змінюються. І ще важлива деталь – яскраві рукавички на руках акторів, які «творили» мову жестів, не відволікали увагу, навпаки. Тому кожний із присутніх у глядацькій залі бачив те, що було прийнятним саме для нього.
Міркую, що перед тим, як йти дивитися згадану виставу, батькам варто заздалегідь, якщо не прочитати, то, хоча би, ознайомити дітей з книжковим текстом. Адже головний її месендж не тільки «Ми з тобою однієї крові – ти і я», а й – завжди, за будь-яких обставин залишатися Людиною. Світ природи невіддільний від людської – це єдине ціле, і про це завжди треба пам’ятати усім: і дорослим, і малечі.
Фото Валентини Семеняк.
