Кожна людина, яка зустрічається нам на шляху – учитель. Не більше і не менше. Ваша подружня половинка – також. Адже він чи вона непросто так увійшли у наше життя. До нас таким чином приходять найголовніші і, часом, найскладніші уроки. І якщо на тих уроках не вивчимо головні закони: любові та прийняття себе, ми не зможемо наділити любов’ю того, хто поруч. Ми не можемо дати іншому того, чого у самих немає.
Багато років разом з працівниками структур виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в області спілкуюся з сім’ями, де в певний час поріг переступила біда і недавно ще здоровий чоловік чи дружина для суспільства перетворилися в особу з інвалідністю. Багато років спостерігаю, як страшні медичні вироки після нещасного випадку на виробництві, страшні вироки оточення скалічілої людини, страшні думки про кінець життя розбиваються об силу жіночої підтримки, силу жіночої самопожертви та впевненості у спільній життєвій дорозі… І в соціальній роботі Фонду такі жінки, такі особистості – велика підтримка та допомога, вони, як ніхто інший, можуть «витягти» чоловіка з прірви депресії, вплинути на подальший шанс стати повноцінним членом суспільства.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- Виїзд жінок за кордон: коли їм можуть відмовити у перетині кордону
«Та що робити з тим життям – існуванням каліки? Навіщо я тепер здався Наталці…» – Думав увесь час Зиновій, поки лежав в лікарняних стінах. Коли чоловіку виповнилося 23 роки, його життя мало змінитися. Вже готувалися до такої щасливої події – одруження. З нареченою Наталкою зустрічалися три роки, тож вже були упевнені у своїх почуттях та виборі. Але в цей рік життя Зиновія змінилося іншим чином: йому поїздом відрізало ноги.
Читайте також
Найбільшою опорою та підтримкою стала для Зиновія його Наталка, дівчина, яка не злякалася труднощів, зуміла наповнити свого коханого впевненістю у власних силах.
Насправді, здорова людина не та, яка не має проблем, а та, яка вміє дати їм раду. « Що можу побажати людям, які на своїй життєвій дорозі мали подібні труднощі?- перепитав при зустрічі Зиновій. – Не втратити себе, віру і надію. І щоб , крім віри і надії, була з вами друга половинка, як у мене – Наталка, яка стала не лише найдорожчою жінкою, супутницею, а й вірним другом на все життя».
Подібною моральною опорою в житті для Івана Васильовича Балагури з Бучацького району стала його дружина – Марія Григорівна. На довгих тридцять чотири роки вчитель фізкультури в Озерянській школі, здоровий, сильний чоловік через ускладнення хвороби змушений пересуватись на інвалідному візку.
Ранньою весною облаштовував шкільну площадку, перемерз, захворів. Потрапив у неврологію, де констатували важку хворобу, визнали особою з інвалідністю І групи. Марія Григорівна – теж з династії педагогів, скромна, інтелігентна жінка, стала тим локомотивом, який торує шлях родині багато літ. Разом виховали двоє синів. Разом переборювали всі труднощі.
Ваш чоловік – завжди ваше дзеркало, він лише відображає те, що є у вашій душі. Хтось сказав, що любити – означає бути безумовно відданим людині, знаючи про усі недосконалості. І це правда, вважає Марія Григорівна. Це свідомий вибір. Ви дійсно зобов’язуєтеся любити один одного в радості і горі, в бідності і багатстві, в здоров’ї і хворобі. Це для неї не порожні слова.
Нещодавно заступники начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області – Н.Найчук та В.Лучин з начальником Бучацького відділення управління виконавчої дирекції Фонду О.Бровком разом з іншими фахівцями відвідали Івана Васильовича вдома, щоб дізнатись безпосередньо від потерпілого про його побажання та потреби, розповісти, роз’яснити чоловіку можливості медико-соціальної реабілітації.
Справжні глибинні почуття вимагають від нас робити важкі речі: прощати один одного, втішати в горі, надихати у важкі хвилини, брати на себе відповідальність.
Кріпкий Богдан Іванович з Підгаєць ще два роки тому не знав, що доля піднесе йому випробування: доведеться і собі, і долі доводити, що він – таки кріпкий. Кріпкий, міцний, найперше, духом, а не лише як записано в паспорті. Працював у школі на сезонних роботах, цінували його як хорошого зварювальника, але не цурався ніякої праці. Того рокового дня переносили котла – чоловік оступився і впав. Частина важкого котла впала на нього і спричинила консолідований перелом хребта. Спочатку три місяці в лікарні, опісля ще 240 малорухомих днів. Тільки Богдану Івановичу стало трохи краще – зі страшним діагнозом злягла дружина Галина Петрівна. Та вона теж Кріпка, як кожна жінка в кризовій ситуації – стає стосилою. Хоч сама перенесла кілька хірургічних операцій, з Божою поміччю і допомогою сусідів, знайомих долали біду спільно. Бо є для кого жити – двоє дітей ще тільки дорослішають. Нещодавно зустрілася з ними на спартакіаді інвалідів трудового каліцтва «Сила духу», де вони пробували свої сили, змагалися, спілкувалися, бо знають, що в житті варто рухатись вперед.
Хоч ці чоловіки мають статус людей з обмеженими можливостями, навчилися необхідності приймати себе в різних ситуаціях життя. Та без допомоги своєї другої половинки переборювати труднощі було б устократ важче. Тепер вони впевнені: якщо зустрічаєш перешкоду, то маєш зробити все, щоб її подолати.
Читайте також
«Маємо спільно з такими сильними духом людьми, – не раз і не два, відвідуючи потерпілих на виробництві підкреслював начальник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Федір Бортняк, – змінити життя людей з обмеженими можливостями на краще, повертати суспільству повноцінних, здорових громадян. Щоб кожен, хто має інвалідність, був впевненим, що здатний на більше, всіма силами старався не залишитись безпомічним в чотирьох стінах, осторонь суспільного життя. А Фонд соціального страхування усім потерпілим на виробництві, застрахованим особам завжди посприяє з оздоровленням, реабілітацією, фінансово».
Співпереживання, милосердя, усвідомлення його коріння допомагає робити життєвий вибір не тільки з позицій – мушу – але також зі свого бажання, інтересу та любові.
У 1983 році направило господарство Олега Івановича Веприка у Латвійську РСР на лісозаготівлі. Тяжко згадувати про той час чоловікові, бо через травму, яку отримав в свої тридцять шість років, перекроїлося життя і йому, і його родині… Дружина, Софія Іванівна, розповіла: від зрубаного дерева відломилася верхівка і поцілила Олегу Івановичу просто в голову. Два місяці лікарі латвійської клініки боролися за його життя і молодий сильний організм дав шанс на майбутнє. Професор казав, що з такою травмою виживає один зі ста.
Вже трійко дітей народили з дружиною, вирішили зайнятися фермерством. Перший в Козівському районі О.І.Веприк взяв кредит і почав вести фермерське господарство, маленькі залишки якого ще досі під навісом коло хати. Та важка праця далася взнаки і знову загострилася виробнича травма – призначили Олегу Івановичу І групу інвалідності. А тепер він майже цілий день в хаті. Колись ходив з паличками, та падає, ноги не тримають. Без сильного медикаментозного комплексу організм зовсім перестає служити. Лише очі з якоюсь колишньою іскринкою, видають веселу вдачу чоловіка. Наче в кволому тілі ув‘язнили молоду душу, яка дихає лише спогадами…
Дружина Олега Івановича розповіла, що має шестеро внуків, є ким тішитись. Тільки б ще здоров’я чоловікові поправити. Коли з працівниками управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, які постійно цікавляться проблемами цієї родини, виходили з оселі Веприків, Софія Іванівна обняла мене якось по-материнськи. Очі її, незважаючи на великі життєві випробування, сяяли любов’ю, добротою, співчуттям – тим єдиним, тим можливим шансом врятувати світ. Людина, розвиваючись духовно, очищає не лише свою душу, а й простір навколо себе. А жінка за своєю суттю духовна. За своєю природою жінці властиво служіння, допомога іншим людям.
І особливо потрібна така жіноча підтримка та розуміння людям, які в силу обставин стали неповносправними фізично, та не втратили віри та впевненості у своїх силах. Чоловік, на якого спрямована сила вірності та любові жінки, стає невразливим ні для кого і ні для чого, навіть для власної долі.
