Перед початком весняної кампанії 2017 року я мав телефонну розмову з відомим фермерським подружжям Іваном і Надією Мричками з Баворова Тернопільського району. У нових економічних відносинах на селі, вони як кажуть, зуби з’їли —фермерують уже 25 років.
Ювілейна в них весна, напружена, але скаржитись на долю гріх. І оселю нову побудували, і славних діточок виховали та й внуків дочекалися на перевеслах житейської долі. Сад яблуневий — один з найкращих на Тернопільщині. Його посадили за новітньою технологією, щоправда, за підтримки держави. Червонобокими смачними яблуками радують не лише односельців, а й усіх, хто завітає в СПП «Мричко» та СФГ «Аванто».
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- У Тернополі вшанували пам’ять загиблих під час Чорнобильської катастрофи
Починали господарську діяльність із 50 гектарів, а зараз земельний банк сягає понад 900 гектарів. Не нарікають на подружжя Мричків і власники земельних часток, які довірили їм паї у селах Баворові, Магдаліївці, Острові. І вчасно орендну плату чи в натуральному чи в грошовому виразі виплачують, і не відмовляють пайовикам в оранці городів, транспортному забезпеченні, помолі зерна. Фермери мають власний і сучасний млин, тож борошно виготовляють вищого гатунку. Торік наприкінці сільськогосподарського року відкрили світлу й простору їдальню для своїх працівників, а напередодні — тепле адміністративне приміщення, склади для зберігання сільгосппродукції, зерна та фруктів. Виробничий персонал має і гідну зарплату та юридичний і соціальний захист. Фермерське подружжя допомагає малозабезпеченим категоріям населення, не скупиться на продукти харчування українському війську, допомагає технікою сусідам-аграріям. Одне слово, сповідують чітку громадянську позицію, християнський обов’язок і добрі стосунки із земляками та односельцями. Це, напевно, про цю житейську мудру й господарську родину відомий український поет Микола Сингаївський написав такі щирі й поетичні рядки: «Лише на добро земля обізветься добром».
Читайте також
Мій добрий приятель і відомий на Тернопільщині садівник, новатор та ініціатор багатьох починань у землеробстві Іван Мричко, якого я знаю вже третій десяток літ, людина надзвичайно розумна й толерантна, згадав при нашій черговій зустрічі слова поета Бориса Паскаля: «Що людина розумніша та добріша, то більше вона помічає добро в людях». Не погодитися з такими мудрими словами було б гріхом.
Наразі механізатори, які працюють у фермера, сіють горох, закривають вологу, підживили майже 300 гектарів озимих. У весняному короткочасному польовому арсеналі їх чекає кукурудза, ярий ячмінь, цукрові буряки і, звісно, соя. Саме він, Іван Мричко, був першопрохідцем — піонером цієї надзвичайної білкової та харчової культури на Тернопіллі. Сою у народі ще називають польовою «ковбасою». Сіятиме її фермер на триста гектарах, або на третині всього земельного клину, що орендує у селян навколишніх сіл. Два з основних сортів сої — на переробку імпортний «Медісон», вітчизняний «Сузір’я», а також насіннєві канадської і бельгійської селекції «Султана» й «Вірджинія». Менше як по 30 центнерів з гектарах навіть у торішнє посушливе літо господар не збирав. У структурі весняної сівозміни — горох і декілька випробувальних чи дослідних гектарів нуту — турецького чи баранячого гороху. Це — делікатес народів Близького Сходу, а також мешканців Туреччини, Ізраїлю, Греції.
— Нут — економічно вигідна культура й на внутрішньому ринку саме Західної України має свого покупця тож з реалізацією не буде проблем, — підсумковує нашу розмову Іван Мричко. — Поїхали, покажу, який маю озимий ріпак. Саме на ланах, де посіяна ця олійна, а головне — переджнивна грошова культура я зафіксував фотосвітлину.
Весна стрімко набирає своїх обертів.Здоров’я вам, хлібодари!
