Несподівана пригода чекала на нас попереду: коли ми за порадою одного знайомого з Києва вирішили здійснити подорож Бенгальською затокою на острів, де збираються на зимівлю птахи (особливо лелеки) зі всього світу. Індієць, який запропонував нам для цього свій моторний човен, навіть оком не моргнув, коли ми відпливли від берега.
Бо згодом з’ясувалось, що дно човна було… дірявим. І коли ми добряче відпливли від берега, човен інтенсивно почав набиратись водою. Екстрім в наші плани ніяк не входив. Тим часом наш керманич (для якого це було не вперше), спокійно заглушив двигун, підпер його патиком, щоб не звалився у воду, і почав інтенсивно вичерпувати завчасу схованим відром воду… Ми мовчки спостерігали і приходили до тями. Перед нами розкинувся шикарний краєвид: під нами Бенгальська затока (невідомо якої глибини), а попереду – відкритий океан. У голову лізли різні думки, принаймні – не найкращі. Вичерпавши воду, наш поводир відв’язав патика, завів за кілька разів двигун і ми попливли далі – вперед. Хоча насправді хотілось повернути назад. Через якийсь час вода знову почала набиратись. Індієць знову заглушив двигун…
Перегляньте також:
Забігаючи наперед скажу, що цю процедуру він робив разів сім в один бік, і коли повертались назад – так само. Дякувати Богу подорож завершилась щасливо. Індієць до останку був незворушним. Взявши платню за екскурсію, він знову пришвартувався зі своїм «летючим голландцем» у чергу для нової подорожі. Ми ж були на сьомому небі від щастя, коли під ногами відчули твердий грунт. І тільки після того прийшли до спільного висновку: якби в Індії була зима така як у нас, то наш керманич мав би час аби залатати дірку в човні, а коли над головою вічне літо, то встигай тільки гроші заробляти.
