Микола Шот

Микола Шот

журналіст, кореспондент, "Урядовий кур’єр"

Від війни люди з Донбасу втікають на Тернопільщину

На Тернопіллі знайшли прихисток понад 2600 внутрішньо переміщених осіб із Криму та Донбасу

12.06.2016 18:53   Джерело: Урядовий кур’єр
Автор : Микола Шот

Тернопільщину для подальшого проживання поки що обрала порівняно невелика кількість переселенців із тимчасово окупованих територій. Станом на 12 квітня  у краї зареєстрували 2601 таку особу, з них 636 дітей — це 1560 родин. Прибулих тимчасово розмістили у приватному секторі, на об’єктах соціального захисту та в готелях.

 

Із 2 липня 2014 року діє обласний міжвідомчий координаційний штаб з питань, пов’язаних із соціальним забезпеченням переміщених громадян України. Радник міністра соціальної політики з питань внутрішньо переміщених осіб  в області Ірина Жигунова стверджує, що потік переселенців не зменшується і щомісяця четверо-семеро людей приїжджають на Тернопілля. Здебільшого це ті, хто має тут родичів, близьких чи знайомих або зважають на екологічний чинник. Привабити заробітками область їх не може, вона аграрна, тож працювати переселенцям за здобутими спеціальностями у гірничодобувній, металургійній промисловості, звісно, не доведеться.

 

Для подальшого проживання внутрішньо переміщені особи обирають переважно міста області. Голова обласної організації Товариства Червоного Хреста Олександра Бригадир зазначає, що в самому Тернополі надають допомогу майже тисячі переселенців. У селі прагнуть жити здебільшого люди пенсійного віку, які мало переймаються працевлаштуванням, а більше — наявністю земельної ділянки.

 

 

Якщо сільське життя —  у радість

 

29-річний Євген Хлєбніков захотів мешкати в селі, хоч має диплом фахівця митної справи. Походить він з родини деревообробників. Прадід, дід і батько були червонодеревниками. Робота з деревом йому також до снаги. У рідному Шевченку, що в Шахтарському районі на Донеччині, Хлєбнікови мали деревообробну майстерню з відповідним обладнанням. Та війна все знищила, зокрема й житловий будинок. Довелося збиратися в незвідані краї. Рідня подалася в Росію. Євген прагнув залишитися в Україні. Він чудово розмовляє українською завдяки бабусі.

 

Спочатку Євген поїхав в Одесу. Коли тут народився синочок, зустрів знайомого, який і запропонував йому оглянути обійстя у невеликому селі Вертелка на Тернопіллі. Приїхав. Сподобалося.

 

За хатою, господарством уже два роки ніхто не доглядав, тож закасавши рукава взявся до роботи. Передовсім відладнав дві пічки, щоб топити дровами, природний газ молода сім’я використовує для приготування їжі та підігріву води. Пообрізав плодові дерева. З відходів заходився різьбити для синочка дерев’яні іграшки та облаштування для дитмайданчика. Згодом Євген навчився запрягати коня, нехай і сусідського. Каже, тутешні люди — добрі, щирі, вільні. Спершу допомагали борошном, городиною, молочними продуктами, картоплею, варенням — одне слово, чим могли. Не відмовляють і тепер.

 

Молода сім’я Хлєбнікових город уже посадила. Знайшлося місце для картоплі, редиски, моркви, зелені, різних видів капусти, інших овочів. Примітно, що грядки зробили за сучасними технологіями — високі, теплі. Радіє, що синочок може бігати зеленою травичкою, гратися в садочку, пити з криниці чисту воду, вживати високоякісну їжу.

 

Євген ініціює на Тернопіллі екологічний проект. Його турбує забрудненість довкілля. Коли із синочком пішов у ліс поблизу Вертелки, то вжахнувся, скільки там різного сміття зібралося. Ще в Одесі він брав участь в екологічних акціях — збирав на пляжах кришечки від пластикових пляшок. Тепер його захопила розробка голландського інженера з перероблення пластику в домашніх умовах на корисні речі — плафони для освітлювальних приладів, горщики для квітів, ручки, планшети і навіть дріт для 3D-принтера. Проект названо «Коштовний пластик». В Україні ним зацікавилися вже у Львові та в Одесі. У намірах Євгена — влітку організувати в області 20 точок з прийому пластику та обміну його на корисні речі.

 

Спільнота однодумців

 

Із соціальною адаптацією в Юлії Білецької, на щастя, особливих клопотів не було. Щойно російські «зелені чоловічки» з’явилися в Криму, разом з рідними вона збагнула, що то не до добра. Юлині корені заглиблені на Тернопіллі. Звідси 1959 року її бабуся та дідусь виїхали у степову зону півострова піднімати сільське господарство. На новому місці народилися в них діти й онуки. Юлія працювала в банківській установі в селищі Красногвардійське, тож, зваживши на страшні події, що розгорталися вдома, вирішила перевестися на роботу до Тернополя. Уже 4 квітня 2014 року її в обласному центрі зустрічали автомайданівці. За день вона стала працювати в банку, дитину оформила в дитсадок, а там за кілька днів і батьки приїхали. Помешкання винаймають.

 

На засіданні Тернопільського прес-клубу Юлія повідомила, що вже зареєструвала громадську організацію «Об’єднання вимушено переміщених осіб «Наше майбутнє». Необхідність у такій структурі, безперечно, є. Насамперед активісти створять на Тернопіллі реєстр переселенців із Криму та Донбасу, дізнаватимуться, якої допомоги вони потребують. Перейматимуться також правовим, соціальним захистом внутрішньо переміщених осіб, організовуватимуть зустрічі для спілкування.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Урядовий кур’єр   1227