Грудень – місяць привернення уваги до проблем людей з особливими потребами. Ми всі знаємо когось, хто має інвалідність і хто попри все дає собі раду в житті. Тож маємо допомагати цим людям, які з тих чи інших причин стали заручниками обставин і повинні реалізовувати себе, незважаючи на проблеми зі здоров’ям.
Читайте також
Але є установи, які багато років опікуються людьми з інвалідністю. Зокрема тими, хто потерпів на виробництві, опікується Фонд соціального страхування України. Начальник управління виконавчої дирекції ФССУ в Тернопільській області Федір Бортняк розповідає про людей, які мають інвалідність та разом з тим зберегли неабиякий здоровий дух, віру в себе, і це варте особливої шани та поваги.
«Інвалідність – це не вирок, і такий життєвий виклик гуртом під силу подолати. Своєю щоденною роботою багато років працівники Фонду соціального страхування України це підтверджують, відвідуючи потерпілих на виробництві, спілкуючись із ними, допомагаючи, організовуючи різноманітні медіапроєкти та заходи. Чого варте багаторічне проведення в області спартакіади для потерпілих на виробництві «Сила духу»! Та пандемія внесла свої корективи. Тепер спілкування окреслене певними рамками. Оберігаючи потерпілих на виробництві від можливого інфікування, цінуючи здоров’я та життя людей, разом з тим, працівники Фонду не залишають їх без фахової підтримки.
Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе, залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Спілкуємося з людьми з особливими потребами, переконуємо, що їх здоров’я – найбільше з багатств, тому необхідно вчасно лікуватися, оздоровлюватися, використовувати усі свої надані законодавством права. У нас часто на всіх рівнях повторюють: потрібно інтегрувати людей з особливими потребами в суспільство. Фонд втілює це гасло в життя.
Сильних людей доля ставить на коліна для того, щоб довести їм, що вони можуть піднятися. Для Богдана Івановича Адаміва колишня багаторазова участь у спартакіаді «Сила духу» стала приємним доповненням до спілкування з працівниками Фонду, з якими в 2010 році познайомився після нещасного випадку в дорожньо-транспортній пригоді. Працював водієм автомобіля КАМАЗ на підприємстві «Підгайці Будсервіс». Після ДТП пам’ятав майже обірвану ногу, далі – складні операції в Чернівецькій клініці. Поставили штучний суглоб, який оплатив Фонд. Тепер чоловік не лише ходить, а й дає раду з усіма життєвими клопотами. Час іде, а здоров’я треба підтримувати, тому час від часу підліковується у санаторії. Днями оформили договір із санаторієм, і чоловік їде в оздоровницю за кошти Фонду.
Часто вартість медичної допомоги, яку фінансує Фонд, різна в кожному окремому випадку. Часом конкретна допомога потерпілому оцінюється навіть десятками тисяч гривень. Скажімо, неодноразово оплачували ендопротези, які вартують не одну сотню тисяч гривень. За 10 місяців 2021 року на медико-соціальну реабілітацію потерпілих на виробництві, осіб з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва Фондом в області виділено 4,46 млн гривень.
Фонд фінансує витрати на додаткове харчування, медикаменти, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю. А крім того, за 10 місяців цього року Фондом профінансовано щомісячні, одноразові та інші виплати потерпілим на виробництві в сумі 49,2 млн гривень.
Якщо людина стає особою з інвалідністю, будучи вже дорослою, пристосуватися до життя, що змінилося, дуже важко. Часто такі громадяни просто не можуть знайти собі застосування в нашому суспільстві, в якому, чого гріха таїти, людей з обмеженими можливостями часто залишають наодинці зі своїми проблемами. Щоб вони не замикались у своєму горі і вели повноцінне, активне життя, маємо простягнути їм руку допомоги.
Приклади життєстійкості потрібні не лише тим, хто має статус людини з інвалідністю, а й нам усім. Люди з особливими потребами є совістю суспільства. І до них має бути особливе ставлення. Бо ніхто не знає, як доля може завтра розпорядитися чиїмось життям. Непередбачувані випадки змінили їхні можливості, стиль буття, але не змінили бажання відчувати себе незайвими серед нас».
