Про таке завжди буде складно писати. Бо коли бачиш цю усмішку — завзяту, сяючу та щиру усмішку молодого хлопця, якого уже нема в живих, усі слова заступає біль. Ярославу було 31. Веселий, товариський, життєрадісний, добрий і талановитий, він міг знайти та реалізувати себе у багатьох сферах та галузях. Але…
«Коли мене запитують: «Ярик, а нащо тобі це?», мене аж пересмикує… Так і хочеться сказати – щоб мати що розказати й показати своєму синові, коли він запитає: «Тату, а де ти був, коли шматували Україну»? Це мій вибір! Це моя робота!!! Є така робота — Батьківщину захищати», — написав він в одному зі своїх постів у соцмережі, – пише Галас.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
7 квітня уродженець Коропця Монастириського району Ярослав Чемний загинув від кулі снайпера на Сході України. Звістка про його загибель сколихнула усе селище. Ярослава з війни не дочекалися батьки та сестра Олена. До закінчення служби йому залишалося менше тижня…
Ярослав Чемний родом з селища Коропець Монастириського району. Навчався на юридичному факультеті Прикарпатського національного університету, упродовж кількох останніх років жив неподалік Івано-Франківська, в селі Угорники.
– Він був дуже чуйним і добрим, завжди першим поспішав усім на допомогу, – розповідають про Ярослава односельці. – Коли почалася Революція Гідності, не міг залишатися осторонь, вирушив на Майдан. І так, майже з Майдану, і поїхав на війну – спершу добровольцем, а згодом підписав контракт… 13 квітня контракт мав завершитися і рідні чекали Ярослава вдома. Удома він був уже 11 квітня – увесь Коропець проводжав його в останню путь…
Запам’ятайте його ім’я. Він закрив нас собою – щоб ми жили.
