Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Як я розминулася з Весною

02.03.2019 09:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Хтось може подумати, хіба таке можливе? Можливо, друзі. Особливо тоді, коли ти не в Україні. Мені можуть заперечити, мовляв, а що, весна вже має національні відмінності? Уявіть собі. Має. І щоб це відчути, треба просто 1-го березня опинитись далеко за межами рідної домівки. От, хоча б, скажімо, на півдні Індії. Тут вічне літо. 

А в природі є ще такий важливий момент, як межичасся. Це дивовижна пора: перехід однієї пори року - в іншу. Це надзвичайно тонка грань. Нічого не можу із собою вдіяти, але цей перехід завжди мене хвилює, ще з дитинства. Пригадую, було це дуже давно, коли була школяркою. 31-го серпня, увечері, переймалась не підготовкою до школи, а до того, щоб не пропустити надважливий момент: коли на подвір'я зайде осінь. Останній день літа, на перший погляд, був звичним, як і всі решта. Але то тільки на перший погляд. Якщо уважно придивитись, то можна було помітити зміни у довколишньому світі: на деревах з'являлись перші пожовклі листочки, подекуди вони вже падали з дерев, особливо - з фруктових. Прохолодні ночі і ранки, вечірня роса мала великі прозорі краплини, пахло вселенською стиглістю і дозрілістю. Але мені дуже хотілось відчути оту надважливу мить переходу: коли вже не літо і ще не осінь. Я відчинила навстіж вікно, сперлась на лікті і стала вслухатись у надвечірню тишу, боялась не пропустити кроки осені. Які вони? Ще виспівував цвіркун, у повітрі пахло спаленим картопляним бадиллям... Ців-ців, ців-ців - бризкало у відро молоко. Сусідка доїла корівку. І раптом... гуп. Що це? І в ту мить, коли я зосередила погляд перед собою, побачила як від гілки відірвалось дозріле яблуко і полетіло вниз: "Гуп!". Це були реальні кроки осені. Вона прийшла. І мені пощастило це не лише почути, а й побачити. Згідно календарного розкладу: з 31-го серпня на 1 вересня.

Як почути кроки весни в Індії, коли довкілля потопає в буянні різних відтінків зелені? Коли поля уквітчані чорнобривцями, обабіч доріг - кущі жасмину. Вже й не кажу про урожай помідорів, огірків, кавунів, манго, мандаринів, чіко, винограду та іншої різнокольорової екзотики. Усі пори року тут немов єдині. Різниця у кількості сонячного проміння. Весна - найжаркіша тут пора. Сонце пече нестерпно.

І мені спало на думку. Україна - це справжній Едем для поетів і прозаїків. Особливо - для поетів. Може, хтось з них не знає, але сонце у цій місцині викочується помаранчевою кулею дуже швидко, так само й "закочується". Про ліричні відступи, щось на кшталт "Світає, край неба палає"(За Шевченком) - тут взагалі не йдеться. Тим більше, про обважнілий сніг і розхристаний вітер, набубнявілі зеленим трунком бруньки... Міжсезонне межичасся є тільки в Україні, і воно особливе. Коли там живемо - не вдивляємось, не вслухаємось, зрештою, не помічаємо. А воно непомітно перетворюється у час, який, на жаль, має проминальну здатність. Тож цінуймо кожну реальну мить нашого життя, бо воно неповторне, незбагненне, неосяжне. Приймаймо таким, яким воно є, незалежно від пір року. Можна розминутися з Весною, але неможливо розминутися з любов'ю до неї...  

null

 

null

 

null

 

null

 

null

Фото: Валентина Семеняк


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews   490



Загрузка...