Працювати в психологічному комфорті

09.02.2019 15:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Зоряна Замкова

Від постійного стресу ми завчасу старіємо, адже пригнічуються ДНК в клітинах, і ті перестають ділитися. Виснаження густо обсідає, приліплюється, шпичаками відштовхуючи усіх, хто довкола. Таких «наїжачених» людей і в громадському транспорті, і на роботі – всюди доволі.

Практично, немає тих, кого в тій чи іншій мірі не турбувало відчуття внутрішнього дисбалансу, напруги. Зі всіх чинників, які призводять до фатальних наслідків,– травматизму і навіть смерті на роботі, майже у 90 відсотків випадків - це людський фактор, констатують у Фонді соціального страхування України. Коли люди ігнорують засоби особистого захисту, елементарні правила безпеки праці, стають неуважні, однією з причин стає наслідок хронічної втоми – професійне вигорання.

Конструктивний стрес є здоровим стимулом, який спонукає співробітників відповідати на професійні виклики, розв’язуючи поставлені завдання. Та часто все переходить у деструктивну фазу. І тоді  зникають результати, а працівник потребує допомоги, адже з професійним вигоранням непросто справитись самому.

Про те, як ефективно працювати, не наражаючи власний організм на небезпеку, як вчасно розпізнати симптоми і запобігти професійному вигоранню, розповідає психолог Любов Медвідь.

null
Фото автора

- Професійне вигорання на роботі – це наслідок постійної напруги, стресових ситуацій чи чогось іншого?

- Спочатку варто розрізнити втому і професійне вигорання. Втомлюється людина, яка працює понаднормово, з великим фізичним навантаженням. Коли впродовж тижня людина виконує завдання з тим чи іншим рівнем інтенсивності – настає втома, після якої за вихідні працівник відсипається, відпочиває, відновлюється. З такою втомою людина справляється. Попрацювали-втомились-відпочили: це звичний стан. Втоми не потрібно боятися і варто організовувати свій відпочинок так, щоб він приносив найбільшу користь і розслаблення.

Найперша ознака вигорання – це коли людина тратить значно більше ресурсів – емоційних, фізичних, ментальних , ніж потім може відновити. Ця втома перетворюється у виснаження. Працівник має зрозуміти, чи зранку є енергія, чи після вихідних все одно відчувається втома.

Друга ознака – це підсвідома відсутність мотивації. Людина розуміє, що їй потрібно поїхати на конференцію, написати звіт чи виконати інше завдання, але вона відкладає все це на потім. Прокрастинує. Вона навіть чітко планує це робити, але ніяк руки не доходять.

Третя ознака – це домінування негативних емоцій. Це агресія до співробітників, клієнтів, цинізм,  стан безнадійності, втрата перспективи. Але якщо  все спілкування зводиться до цього, працівник агресивно налаштований, зривається – це початок вигорання.

Працівник, скажімо, соціальних служб, постійно спілкується з клієнтами, вислуховує, допомагає, переймається - стає вичавленим лимоном. Згідно професійної етики людина розуміє, що так не можна, але агресує, зривається. Ми бачимо таких працівників в реєстратурах, продавців, інших. Часто те, що вони «хамлять» означає, що вони вже перейшли межу, вичерпали ресурс – це означає, що з цим станом треба щось робити.

- Коли ми говоримо про стресові ситуації, цей некомфортний стан людини може призвести в процесі роботи до нещасних випадків?

- Звісно. Ще одна ознака професійного вигорання - когнітивні проблеми, що стосуються людей, які роблять дрібну монотонну роботу – економістів, бухгалтерів, різних статистів, працівників конвеєрів, станків з програмним управлінням. Вони не можуть згадати формулу, з якою працюють десяток років, забувають прізвища, неуважні, роблять елементарні помилки, які б і студент не зробив. Люди наче замикають свій ресурс уваги та пам‘яті через виснаження конгінітивної сфери, коли людина виконує якесь завдання і раптом суне руку, куди не треба. Це стосується і водіїв: вони перестають помічати очевидні речі. Якщо подивитися на це з точки зору психосоматики, то людина вже настільки не хоче цього робити, втомилася від монотонності, того постійного робочого ритму, що втрачає обережність і калічить себе.

- Звісно, хто у виснаженому стані, який триває довго, добре працює…

Трапляються дві антагоністичні ознаки такого стану: уникнення роботи на роботі – коли працівник робить будь-що: говорить по телефону, спілкується з колегами, перекурює, виясняє стосунки. І навпаки – коли доводиться бути зайнятим  роботою і вдома. Підготуватись до наради, написати план, доробити звіт чи ще щось. Не вимикається ваш виробничий процес, коли ви вчите уроки з дітьми, ловите рибу , а перед очима графіки та схеми, рахунки, ліпите вареники, а в голові підводите баланс. Це теж професійне вигорання.

Порушення стосунків на роботі і вдома – це також дія професійного вигорання. Ми настільки перевантажуємо себе вимушеним  спілкуванням, що стаємо неуважні до своїх потреб  та потреб близьких людей. Коли обоє партнерів виснажені – починаються конфлікти або настає емоційне відчуження. Той ресурс людини, який мав бути витрачений на стосунки в родині, втрачається на роботі. Людина не може віддавати, вона вже і взяти в інших нічого не може. Не хоче спілкуватися навіть в світлих емоційних тонах, відгороджується. Не сприймає бажання допомогти їй. В такому стані робить якісь монотонні дії – або прибирає, або сидить в комп‘ютері, де не потрібне активне мислення.

Байдужість до себе і до всього, що людина любить настає від перенапруги. Працівники перестають дбати про свій розвиток,  ігнорують речі, які раніше приносили задоволення – це також чинники професійного вигорання.

Всі ці речі починаються з маленьких дзвіночків. Бо коли вже доходить до зазначеного  переліку ознак вигорання – треба змінювати щось в житті: роботу, яка надто стресова, дозволяти собі більше відпочинку. Бо відсутність задоволення життям переходить в соматизацію.

-Для багатьох видів робіт присутність професійного вигорання у виробничій сфері практично неминуча. Особливо це стосується працівників освітніх закладів, медичних установ, соціальних служб, психологів, менеджерів, працівників сервісних служб, усіх тих, хто працює безпосередньо з людьми…

- Так, помагаючі професії мають багато складних емоцій. Часом буває справедлива злість, коли допомагаєш людині, а вона вперто руйнує своє життя. Соціальний працівник допомагає зібрати кошти на слуховий апарат дитині. А мама ламає дорогий гаджет, бо з дитини знімуть кілька гривень виплат. Виходить, мамі краще, аби дитина була недорозвинута, глуха, залишилася інвалідом, бо держава дасть якісь гроші. Як почувається той соціальний працівник?

Часто буває, що лікар знаходиться в тяжчому фізичному стані, аніж його пацієнти і зустрічається чи не щодня з хворими, які вимагають не того кольору подушку. Яка гама почуттів у нього? Люди помагаючих професій у нас мають допомагати собі самі, бо поки що немає цієї традиції, культури, коли для них є належна професійна підтримка.

- Прочитають ці рядки керівники підприємств і подумають: мені б зарплату людям виплатити, не скоротити персонал, а вони - про ознаки професійного вигорання…

- По-різному думають керівники. Є такі, що навчилися турбуватися про себе і про колектив. Часом буває, що хочуть поліпшити мікроклімат в колективі, наймають тренерів, проводять курси. Часто допомагає не завантажувати працівників зайвою роботою. Керівник, який сам дбає про свій емоційний стан, стає більш уважнішим до людей. Психологічно здоровий керівник, який перебуває в гармонії, – це теж форма профілактики. Так що кожному керівнику необхідно не доводити себе до емоційного вигорання, віддаючи всього себе роботі і чекати цього ж від підлеглих.

- У нас відсутні навички відновлення і саморегуляції. Коли людина не вміє відпочивати, не може зрозуміти, що їй допомагає – вона починає втрачати себе як професіонала?

- Буває, робота не підходить характеру, темпераменту, наприклад, людина – інтроверт, а працює з великою кількістю людей, або енергійна, рухлива особистість змушена виконувати монотонне завдання. Коли працівник перебуває у внутрішніх конфліктах і проблемах, тоді робота їх підкреслює і підсилює. Наприклад, людина має чіткі моральні переконання, що треба чесно заробляти свій хліб, не брати хабарів, а потрапляючи в систему розуміє, що це нереально. Робота може призвести до професійного вигорання, коли підсилює психологічні травми людини. Наприклад, жінка, яка втратила дитину, працює в садочку чи пологовому будинку і постійно бачить щасливих матерів.  Краще обминати болючі історії.

null

Притягує  подібні проблеми і дуже низький або навпаки дуже високий рівень компетентності. Занизький рівень заганяє працівника в стрес, він не усвідомлює, що робити, відчуває себе не на своєму місці, його критикують. Просто йому варто вчитися, підвищувати рівень своєї кваліфікації,  розвиватися у професії. Якщо ж нема такого бажання – не варто мучитися на цій посаді. Зависокий рівень – теж завжди стрес. Людина відчуває, що знає і вміє більше, ніж вимагають обставини, пробує себе реалізувати, бути значимою, а не виходить,  її  не чують, не цінують, недостатньо оплачують працю.

Взагалі, недостатня матеріальна винагорода, теж породжує вигорання. Люди беруть приробітки або повністю змінюють різновид діяльності, займаються речами, які приносять дохід. Коли людина нічого не робить – не вчиться, не вдосконалюється, не ризикує, не намагається щось змінити – це заганяє її в хронічний стрес. Вона перестає відчувати мотивацію. Каже: як мені платять – так я і працюю. Виходить замкнуте коло: з одного боку людина погоджується на цю зарплатню, а з іншого - не бажає працювати за копійки.

- Відсутність підтримки, коли людина несе постійний вантаж відповідальності і на роботі, і вдома – це також фактор вигорання?

- Часто людина так квапиться все встигнути на роботі, переробити все вдома, що зупиняється лише на столі в хірурга чи травмпункті. Забіг життям, коли немає кому підтримати, допомогти, завершується тим, що вона просто розвалюється від хвороб, пропускаючи той момент, коли можна відновитися. Організм використав останні ресурси і здався. Треба брати відпустку, по-іншому розподіляти свій час, чи  шукати нову, спокійнішу  роботу.

- Хіба в нашому сьогоденні це так просто – взяти і змінити роботу?

- Часто ми – як ті хробаки в хроні, боїмося рухнутися, а довкола є морквичка, бурячки. Люди звикли міряти все радянськими категоріями. Втрата роботи - це підсвідомий страх, який тепер не має підгрунтя. Є багато форм зайнятості, багато можливостей виявити себе. Деякі люди до останнього тримаються за ненависну роботу, бо іншої не буде. Зараз ніхто не прив‘язаний до безперервного трудового стажу: не вийшло в одному  - вийде в другому. Не в державній структурі, то в приватній. Головне платити соціальний внесок, щоб гарантовано мати пенсію. Чимало людей зробили своє хоббі роботою: людина працювала бухгалтером, а почала створювати чудові ляльки і продає їх за кордон.

Коли ми постійно сидимо на роботі в тому місці, де нам погано – нічого доброго з цього не буде. Ми інвалідизуємося. Людина починає хворіти, хапати віруси, бо немає певного імунітету, здорового емоційного фону, турбує тиск, серцево-судинні захворювання, і наостанку – травматичні ситуації. Коли на рівному місці отримує каліцтво. Коли ви відчуваєте, що часто б‘єтеся, шпортаєтеся, щось на вас падає – не чекайте гіршого. Буває, людина  постійно товче пальці ніг об поріг, коли злиться, або не помічає автомобіля – просто суне під колеса. Якщо на роботі ми не можемо подолати свою злість, прямо  висловити емоції ні до керівників, бо це відобразиться на роботі, ні до клієнтів, ми розвертаємо цю агресію на себе. Тоді хворіємо або травмуємось. Потрібно займатися профілактикою таких станів.

- Жартувала моя знайома: стрес – це марна трата часу, відпущеного на сон. Що робити, коли працівник відчуває, що вигорає професійно? Можливо, порадите якісь методики для психологічного розвантаження після напруженого робочого дня?

- Спочатку варто діагностувати: де ви є, на якій стадії. Це лише перші дзвіночки, чи зовсім катастрофа. В першому випадку ми намагаємося ліквідувати причини, проговорити конфлікти, мінімізуємо стресові фактори. У другому – освоїти техніки відпочинку. Тут не працює історія, що найкращий відпочинок – це зміна діяльності. Тому що ми можемо всюди працювати і напружуватися, а не відновлюватися. Декому допомагає просто повалятися в ліжку, подивитися серіали чи почитати книги. Не треба людину тягнути в походи, якщо це не її, якщо на природі вона не відпочиває, її нервують комарі, немає комфорту. Декому допомагає посидіти в спокійному кафе, попити улюблену каву, подивитися на людську течію. Для когось – це догляд за собою, масажі, релакс-процедури. Комусь допомагає робота на присадибній ділянці, догляд за садом, квітами. Слухати себе і шукати ті види відпочинку, які наповнюють енергією та дають бажання щось робити. Якщо нічого не виходить – є професійна допомога психолога: справлятися з цими станами без ліків, на проблеми дивитися під іншим кутом. Коли людина перенапружується інтелектуально, важливо цю діяльність чергувати з тілесними практиками, тренажерним залом, фізичним навантаженням, танцями, іншим.

Коли достатньо високий рівень стресу – людина намагається собі допомогти і часто не конструктивними шляхами, а доступнішими для неї, відомими. І відповідно, починає пити, багато курити, вживати заспокійливі засоби, антидепресанти.

- До речі, за підсумками аналізу виробничого травматизму, який здійснюють працівники структур ВД ФССУ в області, у 2018 році близько 25 відсотків  травм сталося в стані алкогольного сп’яніння. Люди легковажать своїм життям…

- Але алкоголь – це надзвичайно сильний депресант. Він спочатку розслабляє психіку, а потім людина загрузає ще глибше. Люди, котрі перебувають в стані стресу спиваються швидше. Це ілюзія полегшення і за неї дорого платять. Навпаки, варто обмежувати кількість алкоголю в стресі, зайнятися вирішенням проблем. Це найтяжчий, але вірний шлях. Бо алкоголізм, переїдання, шопоголізм, трудоголізм, ігроманія, будь-які види залежності створюють ілюзію того, що нам легше. Це сурогати щастя, краще попрацювати над собою і нормалізувати своє життя без них.

Розмову вела Зоряна Замкова


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews   463