Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Коли востаннє ви зазирали до дзеркала своєї пам’яті

03.02.2019 13:13   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

«Коли дзеркала були молодшими» (Тернопіль, «Підручники і посібники»). Зізнаюсь щиро, назва книжки інтригує і відразу налаштовує на філософський лад. Бо ж чудово всі знаємо: ну, не можуть дзеркала ані молодшати, ані старішати. Якщо це й відбувається (а таки ж відбувається!), то тільки з нами – з людьми. Інша справа, як ми налаштовуємось на вікові зміни. Авторка подорожніх житейських замальовок Алла Тимчак дивиться на світ крізь призму сонячного позитиву. Радіє не просто життю, а кожному його прояву, кожній барві. Навіть у не зовсім світлих ситуаціях прагне відшукати і побачити бодай  зернинку любові і доброти. А світ сьогодні, як ніколи раніше, її потребує. Якщо про літературу, то вона так само, в очікуванні добрих текстів (наразі мова не про добротні – то окрема тема).  Добрі й одночасно добротні – не буду лукавити, сьогодні в Україні, на жаль, це рідкість.

То про що ж перша книжка тернополянки Алли Тимчак, члена Української спілки психотерапевтів? Це життєві історії та вигадані сюжети про любов і нелюбов до ближнього, про психологію людських стосунків. І все це на тлі життя однієї реальної українсько-польської родини. Іншими словами – дитинство, юність та зрілість самої авторки, яке минало одночасно у двох рідних для неї країнах, оскільки її бабуся полька за походженням. Її доля – це трагічна сторінка історії, яку не викреслити і не забути: Закерзоння, Волинь… Для головної героїні, якій авторка дала ім’я Мрійниці, життя – це надзвичайна пригода, де важливо за будь-яких обставин не зганьбитися і залишитися собою. Власне, книжка про диваків, мрійників – людей, про яких, зазвичай, кажуть, що вони не від світу цього. У цій книжці є гроно мудрих думок і фраз, які можна розібрати на цитати. Для прикладу: «Те, що люди цитують мудрі фрази, ще не робить їх мудрими», «Для внуків хочеться і небо прихилити», «Дитинство – це зовсім не метелик, який махнув крильцями і полетів собі. Воно з нами назавжди. Усі спогади зберігаються в потаємних куточках серця. Зігрівають у тяжкі хвилини. Надихають у час радості і злетів. І нехай буде так, поки цей світ!», «Душа діда була розтерзаною, як стара продірявлена ганчірка. Половина душі переправилась тієї осені через Буг. А друга назавжди залишалася у Польщі», «То було його життєве кредо – працюй, поки можеш», «Декому здається, що чим дорожчий пам’ятник, тим більша їхня любов до померлого. Хоч любов і ціна надгробного пам’ятника – поняття, які важко порівняти. Любов потрібно давати вчасно і живим людям, а не виражати її після смерті людини – у безмовному камінні», «У дитинстві зранку й до вечора сільські діти штудіювали книгу природи. Знали стільки її таємниць, що міській дитині й не снилося», «Творчість – це ніби відтиск душі, гарний метелик на склі, який зазирає у ваше вікно. Ще хвилька – і він полетить. Але саме зараз він тут: щедро дозволяє роздивитись найніжніші прожилки на його крильцях», «Відомо ж, що люди, які добре знають історію свого краю, вміють прощати одне одному незгоди в ім’я загальних інтересів. Тільки дурноверхі невігласи роздмухують чвари між братами» тощо.

 

Книжка вчить насолоджуватися кожним днем, який «наповнений буттям дощенту». Проживаючи з авторкою окремі життєві ситуації, мимохіть приміряєш їх до себе і міркуєш: а якою би була моя реакція, а як би я вчинила? Дуже делікатно пані Алла торкається питання політичних стосунків між двома народами: українським і польським, які у різні історичні часи були не простими. І це не могло не відобразитись на сучасній історії. Головна героїня Мрійниця (влучне ім’я до написаного тексту) надзвичайно спостережлива особистість: має особливий дар бачити довколишній світ (й узагальнювати його) крізь призму, здавалось би, ніким непомітних деталей. Душа мрійниці чутлива і вразлива. Тому у найскрутніші хвилини життя її порятунком стає Господь і Молитва, а ще – пам'ять про Рід. Саме її вона намагається безупинно підживлювати спогадами-зустрічами по обидва боки двох згаданих країн. До свого Роду має особливий пієтет (усі б отак!): черпає від нього невсипучу енергію, живиться нею, розуміє, що родинну сув’язь треба пильно і ретельно берегти (оберігати). Свою Любов до пам’яті Роду вчасно передала дітям, а віднедавна – вже й внукам. Розділи книги прикрашають епіграфи тернопільських (і не лише) поетів. Один з них мені особливо припав до душі: «//До снів у гості ходять ясени,//Що підпирали батьківське подвір’я,//Шепочуть музику забутої весни,//Ховають захід сонця в надвечір’ї,//В дитинство кличуть шелестом сумним,//І відпливають маревом в сузір’я,//У царину до спогадів ясних…//До снів у гості ходять ясени…// (Марія Гуменюк).

У кожного з нас свої житейські спогади, свої родові історії, зрештою, свої дерева з країни Дитинства. Тільки у когось це клени, у когось – ясени. Особисто у мене – Дуби… Як добре, що є у світі люди, які не дають їм «засохнути», хоча б – у нашій пам’яті. Час від часу нагадують нам через Слово про те, що вона не просто є, а ще й має живильну дію… Універсальне джерело енергії Роду. Не забуваймо про це.

null

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews   467