Проклинаючи інших, прирікаєш на біду сім своїх майбутніх поколінь

20.01.2019 18:43   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

У моєму дитинстві були добрі бабусі, які не просто вірили в Бога, а й жили за Його приписами. Церква була зруйнована ще 100 років тому… Але Божественна присутність повсякчас жила у їхніх серцях. Попри те, що одна з них була неосвіченою, проте я жодного разу не чула, щоб котрась із них лаялась, чи, боронь, Боже, проклинала когось. Найбільшою лайкою було: а щоб тобі було добре, йди з Богом, Бог тобі суддя. Ви вже, мабуть, здогадалися, куди  я хилю… 

Тож, на відміну від настоятеля Києво-Печерської лаври Павла, якого, між іншим, в народі поза очі прозивають не інакше, як Пашка – мерседес (дивись «Вікіпедію»), мої бабусі не навчались духовної грамоти у спеціальних закладах, замість духовних університетів вони проходили життєві випробування: дві війни, колгосп, неп, два голодомори… Але, попри це, зуміли залишитись добрими, щирими, відкритими, люблячими, співчутливими, працьовитими, винахідливими у побуті, щедрими, доброзичливими, уважними, іноді навіть з усміхненими очима. Кажуть, що коли з’являється мудрість, тоді щезає духовне невігластво. Світська освіта і життєва мудрість – це абсолютно різні поняття. Можна мати кілька освіт, але при тому залишатись повним неуком (моральним, духовним). Можна бути не освіченим (так було колись і так ще є в багатьох африканських та азійських країнах), але при тому можна залишатись «просвіченим» мудрістю. Це особливий життєвий досвід, який нанизується на нитку життя особливими «намистинами». Власне, про що я? Про прокляття, які останнім часом сипляться з язика промосковського батюшки на адресу України та українців. То він прокляв (мені навіть важко писати зараз це слово) вагітну журналістку, то українців, а днями – художників, які розписували храм. Ще й вихвалявся, що після того вони ніби померли. Ну, і як вам таке, шановні добродії, українці? Чваньковите безглуздя, яке не піддається здоровій логіці і не «налазить» на жодну притомну голову. Між тим, кажуть, перш, ніж когось (а тим більше – велику націю) осуджувати, візьми його взуття і пройди його шлях, спробуй його сльози, відчуй його біль, стань на кожний камінчик, об який він спіткнувся, і тільки після цього кажи, що ти знаєш, як правильно жити. Чому не можна когось осуджувати? Бо думка, яка матеріальна, облітає Всесвіт за 8 секунд. І коли про когось говоримо, автоматично з’єднуємось з його біополем. Після таких «моментів» отримуємо по повній. Хочте покрокову інструкцію? Тоді уважно слухайте і ніколи так не робіть. Просто зробіть «зарубку» не в себе на носі, як кажуть у народі, а в своїй пам’яті. 

Перш, ніж про когось говорити, варто згадати про своє внутрішнє духовне опертя (духовний стержень). Чи є воно у вас взагалі  (віра, любов, духовна сила)? Якщо ні, то краще не ризикуйте. Уявіть на мить таку «живописну картинку»: ваш негативний посил (осуд) блискавично, зі швидкістю світла полетів «за призначенням». Що відбувається? Ваш «ліричний герой», який тимчасово стає у центрі уваги, багато переймається своїм духовним ростом. Тим часом ви про це нічого не знаєте. У нього («героя») – вже сформувався міцний духовний стержень. І ваші «пльотки» для нього, мовою західняків, попри мешти (як горохом об стіну). Вони не «прилипнуть» до нього, навпаки,  від зіткненням з біополем (яке вже стало міцним горішком) відштовхнуться і полетять у зворотному напрямку не тільки з удвічі більшою швидкістю, а ще й дорогою підхоплять різне енергетичне сміття і, немов снігова куля, повернуться до вас назад. І не нарікайте, що вас, мабуть, хтось зурочив, бо вам несподівано раптово стало зле… Тепер можна тільки здогадуватись, що відбувається з тими, хто бере на себе сміливість проклинати інших. Це ж тільки вдуматись…       

Кожна людина має свою долю (карму), кожна сім’я, кожне місто, регіон, країна. Той, хто проклинає велику кількість людей (у даному випадку мова про країну Україну), не усвідомлено перетягує на себе їхню долю і вона лягає важким тягарем на плечі семи майбутніх поколінь вже згаданого «героя»… Це, що стосується звичайної «смертної» людини, а щодо батюшки… Не позаздриш. 

Років п’ять тому доводилось мені спілкуватись з різними росіянами. Коли мова заходила про церкву – ми говорили різними мовами. Я розказувала їм про ситуацію в Україні: як поводять себе батюшки московського патріархату у ставленні до священиків київського патріархату. І яка реакція «попів» на українців, які потрапляють до Почаївської або Києво-Печерської лаври. Вони не хотіли в це вірити. У них (в Росії) всі батюшки для них були однаковими. Мало того, мене не розуміли, про що я взагалі «розбалакую»: інформація про історичний шлях української церкви, яка довший час перебувала у підпіллі, у росіян була відсутня. І знову, щодо недоброзичливої вихватки Пашки-мерседеса, згадую бабусю Марфу, яка у подібних випадках казала, скрушно хитаючи головою із сумом в очах: «Дурний носить серце на язиці, а мудрий – язик у серці». Ні додати, ні відняти. «За слова свої виправдаєшся, і за слова  свої засудженим будеш». (Мтф. 12,37)

Коли ми приходимо до лікаря, що той просить показати? Правильно – язик. Язик відображає внутрішній стан всього організму. А ще каналами й меридіанами зв’язаний із серцем, де, згідно Святих Писань, живе сам Бог. Само по собі напрошується запитання до отця Павла (в миру – Пашка-мерседес). Отче, якщо у вас є серце (а воно ж мусить бути!), то «кого» ви там прихистили? І який приклад подаєте прихожанам? Хіба забули, що слово – не горобець, випустиш – не впіймаєш… А як повчав святий Феофан Затворник?  «Говорячи, ти народжуєш слово. Ти вимовляєш слово, і воно ніколи вже не помре, але житиме до Страшного Суду. Воно стане з тобою на Страшнім Суді і буде за тебе або проти тебе».


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews   475