Максим Чайковський – незвичайна дитина. Він завжди був активним та ініціативним. Шкільні концерти, конкурси, акції – без нього не обходився жоден захід. Хлопчик має хист до малювання, займався танцями, декламує патріотичні вірші, але найбільше свого часу Максим присвячує волонтерству.
Коли вперше почав допомагати військовим на Сході, важко пригадати навіть батькам.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
– Тоді йому було десь 8 років. Разом з нашими активістами почав вантажити допомогу для бійців, – пригадує мама Максима – Тетяна. – Волонтерити почав з перших днів війни. Тоді ми не знали, що це таке, але почали займатися тою доброю справою. Спершу Максим допомагав сортувати овочі. Жінки чистили моркву та буряк, а він пішов з чоловіками в підвал набирати картоплю.
Саме тоді Максим і влився в середовище волонтерів і став їхнім помічником. Не раз його старання допомогти викликали у батьків занепокоєння.
Якось, пригадує пані Тетяна, Максим на дві години запізнився додому з танців. Батьки скрізь шукали його і не могли знайти. Вони подзвонили до вчителя. Той сказав, що хлопчик після заняття пішов додому. На вулиці було темно і батьки не на жарт злякалися.
Згодом Максим прийшов додому весь замурзаний. Рідні запитали, де він був?
Хлопчик каже: «Мамо, я так втомився. Помагав хлопцям вантажити фуру на АТО». Це стало для батьків шоком.
Згодом чоловіки розповіли пані Тетяні, що напередодні до них прибіг Максим. Вони його добре знали, нагодували, а він сказав, що має бігти на танці, але після заняття обов’язково прийде їм допомогти. Сказав – зробив. Тоді батьки, хоч і сильно переживали за дитину, але карати його не стали. Бо свій час він витратив на добру справу.
Волонтерство – не легка справа. Максим зізнається, що вантажити продукти йому було не легко.
– Чим міг, тим допомагав, – каже Максим. – Тоді не міг носити мішки, тому брав ящики, пакети.
Здавалося, діти у його віці мають зовсім інші інтереси – комп’ютер, телебачення, розваги. Але це Максима не дуже цікавило. Він одразу вподобав волонтерство і не шкодує на це часу.
Якось він п’ять днів підряд ходив з дорослими колядувати і збирати кошти на підтримку бійців. Максим мав власну відведену роль – він вінчував. На останній день у дитини повністю сів голос. Він майже не міг говорити. Батьки просили його залишитися вдома, щоб він не зліг зовсім. Але Максим не послухав, бо мав довести справу до кінця.
– Йому було тоді 10 років, але він ходив з дорослими на рівні. За чотири дні він так зірвав голос, що не міг говорити. Його ніхто не змушував, ми навпаки просили його залишитися вдома, але він вирішив по-іншому, – каже пані Тетяна.
За ті свята волонтери заробили 43 тис. грн. За ці кошти придбали планшети, рації та інші речі, які були вкрай необхідні землякам на передовій.
Максим не одноразово допомагав плести маскувальні сітки, які передавали на Схід. Організовував у школі різноманітні акції і агітував однолітків долучатися до допомоги військовим. Просив однолітків малювати для бійців малюнки, щоб підбадьорити та підтримати їх, писати їм листи. Також школярі розписували для бійців прапори. Писали їм побажання.
Максим застосував свою творчість і до інших справ. Коли волонтери готували для бійців вітамізовані набори, він вирішив покращити не тільки їхнє здоров’я, а й настрій. Жінки нарізали лимони з медом та цукром, а Максим з кількома друзями до кожної банки малював і прикріплював патріотичне сердечко з побажаннями.
До сьогоднішнього дня допомогає батькам у збиранні корків від пластикових пляшок. Коли назбирується необхідна кількість їх передають на благодійний фонд «Овес», звідки виручені кошти скеровують на протезування воїнів, які втратили кінцівки.
Сьогодні Максиму дванадцять. В майбутньому він хоче стати військовим. Це родинна справа.
– У мене двоюрідний брат військовий. Він для мене приклад в усьому, – каже хлопчик. – Він двічі був в АТО, а зараз несе службу у Києві. Хочу бути схожим на нього. З дитинства стараюся відвідувати всі гуртки і навчання, які згодом можуть стати в нагоді військовому.
Змалечку хлопчик вчився збирати і розбирати автомат. Азбука Морзе, фізична підготовка, орієнтування на місцевості – Максим не упускає жодної нагоди отримати необхідні навики.
Мама Тетяна пригадує, як у другому класі Максим прийшов у школу, знаючи що тут є вчитель, який вчив ази військової підготовки, і каже: «Ну і де той вчитель, який вчить розбирати і збирати автомат?». Педагог до сьогодні згадує той випадок, як маленька дитина шукала в школі чоловіка що готує військових.
Такий патріотизм і любов до України у Максимі зародили рідні та перший вчитель Володимир Романович Вус. Старання та завзяття хлопця не могли не відзначити військові. Минулого року, на День волонтера, бійці передали Максиму прапор, на якому залишили побажання для хлопчика і слова подяки.
