Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Це був час, коли його пісню беркутівці затупували ногами

01.11.2018 18:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

На творчу зустріч з неординарною особистістю, поетом, драматургом, письменником, бардом – Олександром Смиком, яка відбулася у мистецькій світлиці Тернопільської обласної бібліотеки для молоді, зійшлося чимало друзів, колег, знайомих. Там, де Олександр – там завжди гітара. Останнім часом цей інструмент став просто невід’ємною частиною його життя. Адже упродовж цього року митець об’їздив із концертами мало не всі міста України. Дорога і гітара для нього не просто символи. Є такі речі у житті, про які неможливо розповісти словами… Мабуть у такі миті й народжуються пісні, а їх в Олександра Смика вже 800! 37 аудіо-дисків. Вражає? І ще б! Адже за цими звичайними цифрами титанічна праця, якої «не творчим» людям ніколи не видно.

Олександр Смик – очільник Тернопільської обласної організації НСПУ ділився з присутніми тим, що болить, що хвилює, що тішить, чого не можна замовчувати та як остаточно не знищити культуру України. Одним словом, було щире й відверте спілкування, були пісні, поетично-ліричні відступи. До слова, про запитання. Їх було мало, майже не було. І знаєте, чому? Бо відповіді до очікуваних майбутніх запитань були вже закладені у поезії та піснях автора, які він виконував. Може й тому зустріч вийшла цікавою й незаангажованою. А розповідати Олександру Смику було про що, адже за плечима цікавий творчий досвід, про який не прочитаєш у книжках, бо у кожного він свій, особистісний. І це добре, що ним, іноді, можна поділитись на загал. Йшлося про «плюси» і «мінуси» авторської української пісні, так би мовити – позалаштункові миттєвості, про фестиваль «Оберіг», який, до речі, дав у свій час поштовх майбутній «Червоній руті». Це був ніби такий не далекий і разом з тим – вже й далекий 1989 рік. То був початок цікавої дружби з відомим нам Віктором Морозовим. Тоді на «Червоній руті» прозвучало… 37 пісень тільки одного авторства Олександра Смика (також вустами інших виконавців). Було велике піднесення (в дусі): Віктор Морозов з’явився із жовто-блакитним стягом, виконавці пов’язали на шиї такого ж кольору шалики… а перші ряди були викуплені представниками відповідної структури. Привезені з Кишинева беркутівці затупували ногами пісню Тараса Петриненка про Україну та Олександра Смика «Мені потрібно зовсім не багато» яку виконував Олександр Гаркавий. Так починалась історія української авторської пісні за кілька років до вимріяної та вистражданої Незалежності.

Сьогодні Олександру Смику доводиться поєднувати державницьку роботу (начальник управління культури і мистецтв Тернопільської міської ради) і творчу. «Це дуже не просто, – зізнається письменник, бо робота службовця – це відповідальність, а творча – це свобода». Між тим, з особливою інтонацією в голосі згадує кременецьку частину життя (народився на Сумщині, жив і працював у Рівному), де організував перший приватний Будинок творчості «Потік Ірва» (2004), який внесений сьогодні в палацове мистецтво України. Ідей у нього завжди чимало. Це і втілення проекту бібліотеки-музею «Літературне Тернопілля» (2012), концептуальні розробки музичних фестивалів «Тарас Бульба», «Вивих», «Повстанські ночі», «Лаба», «Золоте підпілля», «Зелений цвіт – цвіт надії», «Кобзарські сезони Волині», «Я там, де є благословення». А щодо поетичних збірок, то нарахувала їх аж 24. Торік була чергова – знакова (ювілейна) «Для Бога все вчасно». Серед його творчих друзів відомі співаки, композитори, музичні колективи. А поєднала їх – пісня. Його пісня. Його кредо.

Мені потрібно зовсім небагато:   

Щоб кожне слово западало в серце,     

Щоб хлопці не кидались хлібом черствим,      

Щоб не забули вишивки дівчата. 

Щоб мати не кидала немовляти,

Щоб кожен батько не цурався сина.

І ще, щоб просто не стріляли в спину,

Коли стоїш обличчям до багаття.  (x2) 

Мені потрібно зовсім небагато:

Щоб не ховали камінь за сорочку,

Додолу щоб не опускали очі,

Коли опівночі пускаєш в свою хату.  (x2) 

Щоб Батьківщину вміли відстояти,

Щоб кожен доживав до свого віку,

Щоб до зірок ніколи ми не звикли,

-Мені потрібно зовсім небагато.  (x2)

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   783