Серед численних громадських жіночих організацій нашого краю вагоме місце займає відроджений Союз українок. Це добровільна всеукраїнська жіноча громадсько-просвітницька організація, яка є спадкоємницею демократичних традицій Союзу Українок, що діяв в Україні з 1917 року, був ліквідований внаслідок більшовицької окупації у 1939 році і відновив свою діяльність у 1991 році.
Якщо прокрутити час назад і торкнутися витоків створення організації, прочитати її історію, то чітко прослідкуємо, що вже тоді, у тому ще напівтемному суспільстві, де з жінкою мало хто рахувався, визрівали інші, новітні настрої. Жінки тоді ніби прокинулися від сну і згадали, що вони не лише хатні робітниці і дружини своїх чоловіків, але й повноправні члени суспільства, які можуть вирішувати багато питань нарівні з чоловіками. Це не був чистої води фемінізм, а лише прагнення змін у ставленні до жінки.
Перегляньте також:
- Нежитлові приміщення на аукціоні з оренди пропонують в Чорткові
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
Як пише Вікіпедія, на початку серпня 1919 року з ініціативи Бланки Баран, Іванни Одриної та Марії Струтинської жінки Наддніпрянщини та Галичини зустрілися у Кам’янці-Подільському і проголосили заснування «Союзу українок», що охопив жінок усіх частин України. Це був сміливий крок, і водночас – досить промовистий, який нарешті привернув увагу суспільства до проблем жіноцтва. «Союз українок» підніс жінку на вищий рівень, виховав новий тип громадянки.
Читайте також
Непрості часи переживала організація у різні роки. Зазнавала вона гонінь, утисків і заборон, але, відродившись заново на початку 90-х, отримала нове дихання, нових керівників і одержимих ідеєю жінок.
Цьогорічна дата є насправді щедрою для союзянок нашого краю, адже за плечима – щедрий ужиток, сплетений із добрих справ, благодійних заходів і щоденної, рутинної роботи.
Багаторічна його голова, відома громадська діячка, член Спілки журналістів України Марта Ярославівна Кузьмич, доклала багато зусиль до розвитку організації, до проведеної роботи, якою сьогодні пишаються члени організації. І це – без жодного спонсорства, підтримки, лише ентузіазм жінок і їх праця дали життя тим проектам, над якими вони спільно працювали. Це пошук і відкриття забутих могил героїв, освячення історичних місць боротьби наших підпільників у різні роки, відкриття меморіальних дощок, велика просвітницька робота з учнями і студентами.
У рідному Іванкові Марта Ярославівна організувала жіночий ансамбль патріотичної пісні і відродила із забуття надзвичайно зворушливі стрілецькі і повстанські пісні нашого краю. З цими піснями земляки йшли в криївки, з ними вмирали. І як актуально звучать вони сьогодні, коли йде нова війна. І слова, і зміст цих пісень змушує замислитись над гіркою долею сьогодення України.
Минулого тижня союзянки зустрілися у малому залі районного будинку культури аби згадати пройдений шлях, розповісти про досягнення останніх років і окреслити майбутні кроки.
У своєму виступі Марта Кузьми торкнулася історичних витоків організації. Розповіла, як на зорі незалежності взялася за відродження організації, як гуртувала жіноцтво до роботи і з яким ентузіазмом жінки працювали над новими проектами. Згадала добрим словом першу очільницю організації на Борщівщині – Ірину Лунів, дружину місцевого адвоката.
Майже в кожному селі діяли осередки, найбільші з яких були у Борщеві, Мушкатівці, Іванокові, Скалі-Подільській, Ланівцях, Озерянах, Горошовій, Циганах. Багато хто вже відійшов у засвіти, ряди міліють, і це найбільше турбує пані Марту. А молодь уже неохоче береться до таких справ.
Спогадами про спільну працю з союзянками у роки відродження незалежності України поділися Марія Буяр, Леся Козак, Богдана Василів, ведучі зустрічі Марія Довгошия і Надія Цибрій, Петро Довгошия, Ганна Костів-Гуска, Степан Фридрак.
Цього дня ніхто не залишився без нагороди: і союзянки, і громадські діячі краю отримали з рук Март Кузьмич вдячні грамоти і фото на згадку про зустріч.
Прикрасили зустріч музині дарунки від Петра Довгошиї і народного аматорського ансамблю з Іванкова «Відлуння».
Ірина Мадзій
