Так увіковічнили відому людину нашого краю до роковин його смерті, 4 вересня 2018 року відбулося освячення дошки з ініціативи та за свівласний кошт дружини, Лесі Любарської, та за участі з її запрошення багатьох друзів та соратників митця.
Існує дуже давня і маловідома притча за якою у сиву давнину не існувало окремо чоловіка та жінки, а був один двох-статевий організм. Та протягом численних тисячоліть почали виникати в тому організмі чвари між двома особистостями і то досить значні, які приводили часто й до загибелі. Ото дивися на те все неподобство Господь, дивися і вирішив роз’єднати біологічну істоту на дві окремі. Послав на землю мільйони сильних блискавиць, кожна з яких вдарила по тих істотах й відокремила їх одне від одного. З того часу ті дві земні істоти – чоловік та жінка, живуть порізно, але завжди прагнуть з’єднатися…
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Доля з’єднує переважно людей, які подібні в чомусь, однаковими прагненнями, внутрішнім світом, талантами і просто життєвою енергією. Отак сталося й поміж Іваном та Лесею, вони підійшли один до одного, мов ключик до замочка. У великій любові прожили трохи більше п’ять років, можливо це й мізерія в історичному плані, але якщо рахувати закоханим 1хв. за один рік, то… виходить, що вони були разом мільйони прекрасних миттєвостей і років. І все ж та сама доля раптово забрала добру людину й великого митця навіки…
Із тремтінням в голосі, з великою теплотою й вологою на очах розповідає Леся Любарська: «Переглядаю наші світлини. Скільки їх за такий, здавалося б, короткий час життя, який ми прожили разом? Адже майже п’ять з половиною років… А що, п’ять років таки не мало, якщо взяти людське життя загалом, й, коли те життя щасливе!
– Лесику, п’ять років… ти знаєш, скільки це місяців? А скільки тижнів? А днів? – часто повторював чоловік, — так що живи і радій всьому, що є, що нам дав Бог…
І я раділа всьому, що мала від цього чоловіка, всьому, що залишив мені і що давав у житті. І мені нічого не потрібно було поверх того. Нічого. Тільки б він відчинив двері і, як завжди, сказав: «Привіт, моя маленька Лесунечко! Йди до тата. Тато тебе любить». Все. Більше нічого.
Хтось оплакує свої статки, хтось статуси, а я… коханого, любимого чоловіка, який для мене був насамперед рідною людиною, спорідненою душею. Недарма він любив повторювати: «І як ми підходимо один одному, Лесику…Як підходим! Чонці не так легко вгодити…». Не приїде більше у Карпати Іван Чонка , якими жив і які були для нього ковтком цілющої води, чистого повітря і тою «доброю пігулкою», про яку він пише у своєму вірші «Коли я приїжджаю у Карпати»: Сьогодні я прокинувсь до зорі, В душі весна і хочеться співати. Ви зустрічайте, земляки мої, Коли я приїжджаю у Карпати…».
Іван Чонка народився 25.08. 1957 року в селі Красна Тячівського району Закарпатської області та помер 30.08 2017 року, тобто, коли йому виповнилося трішки більше 60 років. Заслужений винахідник України, який винайшов унікальні пов’язки для загоєння трофічних виразок, врятував сотням хворих вражені цією недугою кінцівки. Ще довго після смерті чоловіка звучали співчуття, переплетені зі смутком. За життя пан Іван випустив 8 своїх поетичних збірок, а також відео-пісенний диск з однойменною назвою «Коли приїду я в Карпати». Талановитий поет-пісняр, пісні якого звучать у виконанні колеги, заслуженого артиста естрадного мистецтва України, композитора Юрія Футуйми, переможниці Всеукраїнських конкурсів, композитора Людмили Червінської, а також Юлії Балабан, Володимира Заболотного та Уляни Стрипко. Іван Іванович був всесторонньо обдарованою людиною. Він міг скласти мелодію, вмів гарно співати (не одну пісню озвучив сам). Прекрасно грав на цимбалах, дримбі, сопілці, трембіті… В студентські роки створив у своєму рідному Тернопільському медичному інституті (нині університет) ім. Івана Горбачевського і був керівником ансамблю народних інструментів «Ехо Карпат», який мав численні перемоги на Всеукраїнських рівнях.
Іван Чонка формував себе сам своєю гуцульською впертістю, талантом, даним йому Всевишнім, бажанням робити цей світ кращим і щирішим. Отаким він був, за це його любили і поважали.
А ще він був дуже добрим, жертовним і простим у спілкуванні. Мав підхід як до «крутих», так і до простої сільської бабусі. І це не просто слова. Про це говорять майже всі, хто знав цю неординарну людину.
Дуже прикро, що Іван Чонка більше не зможе рятувати хворих, не поїде у свої Карпати, де його завжди чекали односельці і запрошували у гості. Для свого краю він був своїм серед своїх, всіма любимий і очікуваний. Жаль, що вже не напише він вірша чи пісенного тексту, не жартуватиме і не розповідатиме свої коронні анекдоти, не піде з коханою дружиною разом до річки Тересви, яка протікає в селі повз його хату… На превеликий жаль так вже повелося, що добрі діла людські переживають своїх творців й деколи стають вічними, деколи й національним спадком українців. Леся Любарська дала присягу пам’яті своєму коханому чоловікові, всім людям і сама собі про те, що зробить все можливе, щоб творчість Івана Чонки не була забута: «Я обіцяла, зробити все, що в моїх силах, аби творчість мого чоловіка не була забута, тому дякую Всевишньому, що дав сили завершити біографічний роман «Про що шепотіла Тересва…», який вийде за матеріальної підтримки його рідного медуніверситету, за що окрема велика подяка ректору професорові Михайлу Корді, а пісні на слова Івана Чонки запропонувала тернопільським співакам й вони радо взяли їх до свого репертуару. За мого подання до Тячівської районної ради відбулось засідання спільно із сільрадою села Красна, з питання увічнення пам’яті свого краянина. Незадовго отримала рішення сільської ради про встановлення меморіальної дошки на школі, в селі Красна по вулиці Миру 192, де навчався Іван Іванович.
На ФАПі у рідному селі, де як лікар Чонка зробив не одну перев’язку, врятував здоров’я не одного пацієнта-краянина, медичні працівники організовують міні-музей, де будуть художні книжки поета, медичні видання, його пісенні диски, нагороди, посвідчення, тощо.
Я вірю, що пісні і вірші будуть жити серед краян, бо вони дуже актуальні, щирі, правдиві, з глибоким змістом».
Під час відкриття пам’ятної дошки зібралась велика кількість лікарів-колег, друзів, знайомих Івана Чонки. Відкрив пам’ятну дошку проректор Тернопільського медичного університету професор Степан Запорожан, який наголосив, що університет втратив справді мудрого хірурга, талановиту і всебічно обдаровану людину. Освятив пам’ятну дошку настоятель УПЦ КП св. Єлени та Костянтина отець Петро. Біле полотно сповзало під чарівні звуки відомої тернопільської співачки, композитора Людмили Червінської, яка виконала пісню на слова І.Чонки «Пробач мені, моя мамко», а недавно записала ще одну пісню на слова поета «Магія сорочки». Багато щирих слів лунало від першого проректора медуніверситету Олександра Ковальчука, професорів: Ігора Дзюбановського та Володимира Гнатіва, доцента, земляка Петра Гудака, колеги, композитора та виконавця пісень І.Чонки Юрія Футуйми, колеги, друга юності, головного лікаря Микулинецької лікарні Зеновія Ясеника, Отамана Тернопільського коша Українського козацтва Володимира Мосейка, друзів: Ольги Дядів – матері відомої тернопільської співачки Зоряни Вовк, Оксана Фаріон не могла розповідати без сліз, «як їм з чоловіком не вистачає щирого, доброго порадника, вірного друга сім’ї Іванка». Адже Іван Чонка з Олегом Фаріоном дуже товаришували з університету і до останніх днів життя хірурга. Крім того, дружина та друзі, колеги доцента Івана Чонки готуються до поїздки в рідне село Красна, у Карпати, де відбудеться концерт-реквієм, присвячений роковинам пам’яті доцента Івана Чонки. Згодом подібна акція пройде і в медуніверситеті.
І під час всіх промов друзів, близьких лунало подібне: Хай земля буде тобі пухом, дорогий Іванку. А нам усім, хто тебе знав і любив, залишиться пам’ять про тебе і в дарунок корзини прекрасних квітів від твого рідного університету осінні хризантеми від твоїх друзів, які лягли до твоєї пам’ятної дошки.
Вже рік минув, як ти покинув світ
Такий прекрасний і такий бентежний.
Тобі віддати хочу я належне:
Не оббивав ти з нього красний цвіт.
Ти залишив духовності скарби
У віршах, у піснях, такі шемливі.
Тепер твоя душа на Божій ниві…
Якби ж «той» світ вернув тебе… Якби…
Леся Любарська-Чонка – дружина.
Фото: Микола Василечко
