Про патріотів України з ОУН – УПА за пройдені роки вже написано чимало, але знову і знову на світ Божий виринають все нові, досі маловідомі, а то й зовсім невідомі імена героїв. Про Ганну Ткачук – повстанку, поетесу, медсестру військової округи УПА «Волинь-Південь», якою керував славетний командир Крук(Іван Климишин) і в якого вона була таємно закохана (в її поетичній збірці є й вірш про нього), розповіла племінниця героїні Галина Гук.
Народилася Ганна Ткачук 11 червня 1923 року в с. Васьківці Шумського району в родині хліборобів, де було п’ятеро дітей. Прожила 75 років і померла в 1997 році 13 грудня. Ганна мала три сестри, серед яких вона була другою за віком – старша Антоніна, третя Марина(яку звали Мариня і яка була ненею пані Галини Гук), четверта Василина і п’ятим був брат Олексій. Діти змалку виховувалися в націоналістичних традиціях з великою любов’ю до Бога та України. Тато вечорами грав на скрипці, а діти співали українських пісень чи читали вірші Т. Шевченка. В ті часи, за Польщі, подібне було забороненим і все діялося при закритих дверях, вікнах. За розповідями, Ганна була дівчина рухлива, енергійна і активна у всьому з характером холерика. Сестри працювали по господарству – ломили тютюн, жали жито, пшеницю, доглядали птицю, худобу, а ще ж були город, прибирання обійстя тощо так, що роботи хватало. Ганна була найбільшою мрійницею посеред сестер. Навіть бувало, коли Мариня йшла ломити тютюн, то сестра казала, – Ой, хай Мариня працює, а я їй краще буду співати пісень. – Пізніше Ганя організувала в селі дитячий театр з лише українських однолітків, в цьому батьки підтримували дітей і всіляко їм допомагали. Весь куток Васьківців приходив на вистави і з захопленням дивився дійства. Ганя виступала при цьому і режисером, і постановником, і актрисою, вона також роздавала ролі. Тоді, наприклад, діти поставили «Катерину» Т. Шевченка. Молодші сестри, окрім старшої Антоніни, ходили до школи в Шумськ. Ганя добре вчилася, хоч ніколи спеціально не готувала уроків, все давалося та запам’ятовувалося їй легко. Бувало Мариня з Василиною сидять за книжками, Ганя ж стоїть біля грубки із замріяним лицем, а мама її в той час і запитує, – А чому то ти, Гандзю, не вчишся, як о-н твої сестри? – А та у відповідь, – Та ну-у…, я ж думаю, мамо. – Наступного дня сестри приносили четвірки, а Ганя самі п’ятірки.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
На запитання «Що любила Ганна Ткачук у житті, про що мріяла? – пані Галина Гук відповіла так: «Напевно єдиною мрією та любов’ю у Гані була Україна, вона її любила безмежно і мріяла побачити вільною та незалежною!» А як вона любила життя скаже читачеві один випадок. Одного разу Ганя взяла в руки коцюбу і запитує маму, – Мамо, а чого то сонечко так швидко сідає? – І побігло дівча на гору Замчисько, та намагалося затримати сонце тією коцюбою, щоб день був більшим. А ще діти цієї родини своїх батьків кликали не інакше, як татуньо і мамуня… Така була злагода в родині, така була взаємна любов та повага!
Пані Галина каже, що Ганна Ткачук написала багато віршів та родина спромоглася видати лише одну збірки під назвою «Молитва і пісня» у 1996 році, за рік до смерті поетеси. Але є й друга збірка, ще не видана. «Шумські ліси республікою звались, Антонівці столицею були…» Слухаючи чи читаючи вірші Ганни, просто дивуєшся її таланту, фантазіям та мріям, не кожному дано так вправно викласти свої почуття на папері, відобразити реальність словами, які лягають на саму душу й найголовніше в цьому – щоб всі все зрозуміли та відчули.
Подальші події ступали таким чином. Антоніну в 16 років видали заміж, а три інші сестри поступили в Кременецький лісотехнікум. Там вони провчились рік чи півтора, з початком війни технікум перевели у Шпанів Рівненської області, потім дівчата повернулися додому. В 1943 році три сестри разом склали присягу в с. Забара(Шумський район) на вірність Україні та розпочалася їх таємна, ризикована, відважна боротьба з окупантами – як німецькими, так і більшовицькими. Ганя отримала псевдо «Берізка», Марія – «Завірюха», Василина – «Кучерява». Призначили дівчатам і посади в повстанському проводі: Марія стала районовою зв’язковою, Василина районовим медпрацівником, а Ганна – медсестрою в штабі Крука в Антонівцях.
Ганна була одинокою жінкою, хоч колись мала чоловіка й сина, але не склалося, син загинув за невідомих обставин, жила переважно у своєї сестри Марині.
Про повстанську діяльність Ганни немає багато фактів, адже про те не можна було говорити довгі роки в цілях безпеки, але пані Галина все ж таки дещо розповіла.
Ганна Ткачук брала участь у багатьох боях повстанців, виносила поранених з поля бою, надавала їм допомогу, спасала життя. Крім того, коли не хватало медикаментів, вона організовувала збори лікарських трав й з них самостійно готувала різні цілющі відвари.
«Одного разу, – розповідає Галина Гук, – точився бій десь під Іловицею і Ганні трапився поранений молодий чоловік весь в крові. Вона нахилися над ним, обмила, надала першу допомогу, потім перемістила в одну із хат хутора. І там під час розмови виявилося, що вона спасла ворога, тобто, радянського солдата, який можливо стріляв по її друзях. Все ж Ганна сказала, що вона медсестра і її обов’язок спасати всіх поранених та й вказала на двері із словами «йди з Богом, хлопче…» А той розчулився і можливо йому прийшло знамення Боже, бо підтвердженням тому були такі його слова – «Дякую, дівчино, тобі за допомогу, я зрозумів на кінець, що живу не в тих штанях… Ви не прийшли на мою землю, а я прийшов на вашу». Пізніше Ганна розповіла про той випадок своєму керівництву, але повстанці віднеслися до цього з розумінням і висловили надію, що той чоловік щиро покаявся і не підніме більше зброї. Ганна під час табірного повстанського життя закохалася у Крука, але так, що він про те не знав нічого, дівчина свої мрії та любов викладала лише у віршах, які в той час мало хто й читав.
В гірсько-лісовому масиві на місці, де колись був табір повстанців, ще з тих часів збереглося 12 могил, але й до сьогодні ніхто не відає, хто ж там похований, не знала того і Ганна, хоч до останніх днів доглядала могили, всіляко впорядковувала цвинтар. В своєму заповіті, який казала племінниці по дорозі до шпиталю(з якого вона на жаль так і не повернулася живою…)Галині і яку вона називала при звертанні не інакше як «доньцю», бажала, щоб поховали її на цвинтарі в с. Антонівці, бо це найближче до місць, де пройшли найкращі з її днів життя і вона буде охороняти табір, стійкувати над похованими воїнами. Але потім, подумавши трішки, сказала: «Ні, так не вийде, бо то були б великі затрати для вашої родини через непевний, нестабільний теперішній час(90-ї років минулого століття), краще поховайте мене поряд татуня та мамуні у Васьківцях, а з могили моєї візьміть землю та покладіть її на могили повстанців у таборі…» Пані Галина казала, що так вони й поступили, разом із васьковецьким священиком о. Миколаєм, друзями Ганни – Василем Петруком, Георгієм Петруком-Попиком, Софією Буняк, Вірою Косік подались грудневого підвечір’я до могил повстанців та виконали останню волю покійної Ганни. Тому нині там фактично є символічна могила і Ганни Ткачук.
Після війни Ганна вийшла заміж за одного кременецького хлопця, при цьому змінила прізвище, ще й закінчила Кременецький педінститут. Через це напевно її не турбували всевидящі каральні радянські органи, вона проживала в Кременці. Все обійшлося і для Василини, сестри Ганни, яка вийшла також заміж та з чоловіком подалася на Схід України. А матір дівчат та Марія не уникнули покарання, їм присудив «самий справедливий радянський суд» табори у Сибіру так, що пані Галина там і народилася, в Хабаровському краї.
Слід зазначити на закінчення ще такий неприємний та незрозумілий факт: на Шумщині, як і на Кременечині ще й до нині серед храмів переважають московські, по деяких селах 50, а то й 80% людей невідомо чому моляться на московського супостата. Коли ж була проголошена Україна незалежною,з розповіді інших очевидців, Ганна Ткачук у своєму рідному селі «втнула»(із лексикону тих московітів) таку річ: вона вбралась у святкове вбрання, взяла до рук Український стяг і одиноко, але досить величаво промарширувала всім селом. Відкрито ніхто її не спиняв і не говорив нічого, та по кутках чулись різні недобрі слова типу – бандерівка, т.п. А Галина Гук та інші з її родини нині кажуть, що ніколи не соромилися, якщо їх так називали, навпаки – гордилися й дякували.
Неможливо не сказати добрі слова про саму пані Галину. Ведучи кожного разу розмову про свою тітку(а тих бесід було у нас багато), в її голосі бриніли одночасно рідкісна теплота, величезна любов, небувалий захват, ніжність в той же час і губи її тремтіли, і на очі наверталась мимовільна волога…. Таке словами неможливо передати, таке можна відчути лише серцем. Галина Гук до того всього дружить із пластунами Шумська, в їх організації вона вважається пластсприятом. В Пласті є багато з її родини, зокрема, й онука Христина, яка знає вірші своєї прабабусі Ганни ледь не всі.
Так, що шановна пані Ганно, спіть спокійно, майбутнє України в надійних руках і всі ваші мрії таки колись з часом здійсняться! Слава Україні!!!
13 жовтня 2017 року на чільній стіні ЗОШ с. Васьківці Шумського району було встановлено пам’ятний знак Ганні Ткачук. Правда, дата народження на ній вказана невірно.
Місцевий самодіяльний композитор Василь Ільків створив ряд мелодій на слова Ганни Ткачук. Вона не була членом Спілки письменників, але її творчість високо оцінили українські поети.
Цього року на день народження Ганни Ткачук пластуни із станиці «Шумськ» приїздили до школи в с. Васьківці та біля пам’ятного знаку їй шанували пам’ять патріотки.
Ганна Ткачук
Галина Гук на відкритті памятного знаку
Галина Гук серед пластунів
Віктор Аверкієв
