Дзвінка Торохтушко

Дзвінка Торохтушко

письменниця, блогерка

Каталізатором моєї еміграції стане Укрпошта

10.08.2018 22:13   Джерело: Фортпост
Автор : Дзвінка Торохтушко

Я зрозуміла: каталізатором моєї еміграції стане Укрпошта. От як тільки ще раз там опинюся - так і стане. Щодня на зустріч споживачеві! Це девіз, якого ця трешова структура, що спеціалізується на пекельному сервісі і мультиспектрові послуг, дотримується чітко.

Отак заходиш у відділення (підкреслюю: в Тернополі в будь-яке!!!) - і тобі назустріч несуться всі атавізми совка 80-х, помножені на сучасний маразм і хамство.

- Та почекайте ви зі своїми комунальними!

- Пенсія буде видаватись, пані, коли хтось проплатить комунальні. Чекати треба. Може, і довго, бо щас у всіх субсидії і літо - люди мало платять.

- Посилки потім брати буду! Чому? Тому, що на комуналку он стоять скільки! І пенсію получати прийшли.

- Ну і шо, шо ми пошта? В нас робота така!Ми все робимо!

До єдиного відкритого віконечка в броунівському порядку шикується наглухо закрита пряма кишка пенсіонерської черги з апендиксом на вулиці.

На другому віконці встановлюється картонка з написом "Технічна перерва" і дівчина за нею з одухотвореним виразом обличчя дістає з шухляди і розмотує скотч, відриває зубуми від нього смужки і починає педантично проводити депіляцію на руці. Від зап`ястя до ліктя:скрип-ляп-вжик-ой, Валя!больно! Скрип-вжик-ляп-капєц, Валя! ти всігда так? -скрип-вжик-ой! Валя, воно покрасніло! може спиртом?

- Зеленкою, - кажу, - ефективніше.

- Що? - піднімає на мене дівчинка стражденний погляд Жанни Д`Арк.

- Зеленка, - уточнюю менторським тоном, - набагато краще. Особливо, якщо в комплексі.

- Це як? - цікавиться дівчинка.

- В комплексі - це, коли змастити зовні і кілька крапель перорально натще тричі на день.

- А я вже кофе пила, то нічого? - перепитує дівчинка.

- Нічого, - відповідаю. Бо не знаю, що сказати.

- А чому це віконечко не працює? - питаю.

- Порядок такий, - чемно озвучує дівчинка. - До 13.00 працює перша каса. Там посилки, комунальні і пенсія. З 13.00 до15.00 дня відкриваюсь я. В мене - державна допомога на похорони. Що не ясно?

Мені ясно. Чого ж? Що я тупа? Зараз перестоюю чергу, Добре, що я в ній друга. Бо навчена вже. От відправляю посилку, а завтра з13 до 15 дня держава допоможе моїм дітям з похороном.

- А не можна, щоб обидва віконечка працювали? - питаю.

- А смисл? - нерозуміюче дивиться на мене дівчина.

Дійсно. Який смисл?

Скрип-вжик-ляп-ой!

- А можна отримати посилку?

Молодий чоловік, років 25-ти якимось дивом прослизнув крізь щільні ряди прихильників Юлі, Ляшка, гомеопатії, колонотерапії, дачного спринту і сукавсіхвішатибля. Наївний.

- Ти що не бачиш? змикається навколо нього черга. - Люди ще пенсії не получили, за хату не заплатили, а йому посилку давай!

- Це ж пошта! - дивується чоловік.

- Х@йошта! - коректує його знання похилий чувачок років 80-ти в майці, спортивних шортах і рожевих пляжних шльопанцях з метеликами. Чувачок, мабуть, і справді знаючий, бо весь зафігачений наколками, наче мапа місць, де Макар телят не пасе. З віком, щоправда, наколки пустили целюліт і розпливлися так, що чувачок зараз виглядає розбубнованим під Гжель.

- Не розумію! - пробує досягти свого молодий чоловік. - На пошті мають першочергово приймати і видавати кореспонденцію!

- Умні стали всі! - плюється крізь діри в передніх зубах бабка в напівпрозорому сарафані. - Сталіна на вас нема!

- Нічого! - вторить їй інша, схожа на опенька-перестарка. - От прийде Юля і всім дасть!

- Та запхай собі ту Юлю Ляшковими вилами! - кричить на неї дідок з кутка коло дверей.

- Ага! Дасть вона! Вже тисячу давала була? Скільки люду тоді передушилось в ощадкасах!

- Іди звідси, дитино! Прийдеш за посилкою після шостої.- каже старенька поважна пані. - Бо зараз тут дають пенсію, а потім он там на похорони.

- А дитячі вже прийшли? - пробивається через щільні ряди молода мама з репетуючим карапузом.

- Після похоронних, - пояснює їй Валя.

- Та що ж це таке?! - обурюється молодий чоловік.

Але на нього вже ніхто не зважає. Скрип-вжик-ляп-ой! За світло-газ-воду-вивіз сміття-колумбус-телефон! Показники лічильників диктуйте!

- Не пошта, а пи@дець! -каже молодий чоловік. - Що тут робиться?

- Все! - односкладово і чітко пояснює Валя.

- А ще ми марки клеїмо, - говорить дівчинка з похоронного віконечка.

Скрип-вжик-ляп-ой!

- Куди то воно у вас їде? - питає Валя.

Це я вже зі своїми книжками.

- До Кейптауна, - відповідаю.

- Нате листок, пишіть отут вашу адресу, а тут адресу отримувача англійськими буквами.

- А свою теж англійськими?

- Ні! Свою нашими.

- А чому так?

- Бо вдруг вона вернеться, щоб ми знали куди прислати повідомлення. Що не ясно?

Мені ясно. Тобто - темно і я хочу дихати. Але наразі то нереально. Тому я просто знайшла жабра і злегка ворушу ними. І пишу. Англійськими буквами.

Віддаю листочок Валі. Вона довго припасовує його до коробки з книжками. Так, щоб кутики співпадали. А потім дістає з шухляди скотч, розмотує, відгризає зубами смужку, решту рулону приліпляє до столу, а смужку ретельно наклеює поверх аркуша з адресами. Після чого повторює процедуру ще кілька разів.

- Це, щоб пока доїде до Англії, вода не розмила чорнила, - пояснює мені . І далі ( контрольно!) примотує скотчем листок з адресами до коробки і береться наліпляти папірці з кодами і марки.

- Це не до Англії, - кажу.

- Як? - дивується Валя. - Таун же ж. То ж по-англійськи.

- Кейптаун - це ПАР, Південно-Африканська республіка.

- А чого тоді таун? - дивується Валя і дістає з шухляди теку. Я вже знаю її. Це тека з кодами країн. Там є коди країни Нєтхерлєндсу, села Сардинія і австрійського міста Канберра.

- Так! - дивиться на мене Валя. - Що саме шукати в південній Африці?

- Південно-Африканську республіку.

- Ви що знущаєтесь? - обурюється Валя. - В мене два листки кодів на країни Африки! Вам яку?

Пробую пояснити, що воно так і називається - ПАР.

- Не парте мені мозги! - майже кричить Валя. - В мене он людей, що світу не видно. Кажіть яка там країна в Африці!

- Валю, - пробую її заспокоїти. - ПАР - то країна. Одна така і так і називається. Столиця - Преторія. Ми в школі вчили. Там ще недавно президентом Мандела був.

- Так? - недовірливо дивиться на мене. - Преторія - кажете? Точно! Є таке. ПАР - кажете? А яку ж марку туди ліпити? Лєна-а-а!!

Лєна - бюст Укрпошти. От є обличчя кампаній, а Лєна - бюст. Раритетний, давній, запилений і пітний. Цим бюстом Лєна тримає на собі всю Укрпошту. Як мати-годувальниця. Ну, і прикриє ним же, раптом що. Не бюст, а установка "Кольчуга". Модель Х в енній степені L .

В Лєни одна хімічна завивка - свідчення професіоналізму. Ще з тих часів.Як і блузка біла з коміром-стійкою, поверх якоїна шиї - ланцюжок золотий зі знаком Скорпіона та ще парфум такий - Лєна "Дзінтарз" замовляє собі. Як і сірий костюм, що в ньому зустрічна складка на спідниці спереду. Та складка - то символ. Всі шляхи Укрпошти ведуть до Лєни.

- Лєн, яку марку на бандероль в Африку клеїти? - питає Валя.

- Ого! - каже Лєна і розглядає невеличкий стенд над касою.

- Так, - продовжує Валя. - Прикинь: тут і Африка сама, і країна теж Африка!

- Нічого собі! - задумується Лєна. - А як таке можливо?

- А хто його знає? Кажуть, що там президентом якийсь Мандела був.

- Тоді ясно! - каже Лєна. - Ті Мандели як перейменують, то й не поймеш де воно і що. Ну, раз Африка - то треба щось красиве. Щоби про Україну там щось хороше подумали, щоб не сказали, що ми якісь дикі. Щоб видно було, що ми - Україна. Наклей оту з жирафіком!

- Гммм, - вставляю свої п`ять копійок, - а може, оту з рушниками, чи Петриківкою?

- Кому вона нада в Африці? - ковтає мене поглядом Лєна.

І я погоджуюсь, що так - кому в Африці наш рушник чи петриківський розпис розкажуть щось про Україну. Інша справа - жирафік. Дивишся - і розумієш: ось вони гори-доли наші, козаки на конях, яйця мальовані, роги сохаті, голоси дівочі трембітами...

Заповнюю декларацію, Валя її ж приклеює скотчем до коробки, потім ще опис посилки.

- А нащо ви дитячі книжки в Африку посилаєте? - питає Лєна.

- Попросили, - відповідаю.

- Странні, - каже Лєна. - Кому ті книжки в Африці треба? Там же нічого нема. Пісок і пальми.

Вона нахиляється над столом і читає:

- Oksana Bush-Taeruschaka

Лєна задумується і нависає бюстом над столом з Валею і моєю посилкою.

- Чортівня якась, чесслово! Вже і там плодяться! - видушує з себе. Тоді повертається до залу, дивиться на чергу і каже:

- Так! Щоб мене більше не смикали! Я відомості по Чорнобилю і переселенцях роблю, а потім ще по судових стягненнях і ДТП.

- А посилку отримати? - озивається наївний молодий чоловік.

- Посилку - в порядку живої черги! - каже Лєна. - Перша каса - комуналка і пенсія, друга з 13.00 - похоронні, потім - дитячі! І показники не забувайте давати!

Я розраховуюся і наполегливим брасом пропливаю крізь чергу.

Ляшко-вила-Юля-дасть-Порох-діабет-вернітьвсевзад-країнупросрали-Боже-радикуліт-Гройсман-мазьжожоба-тарифи-жень-шень-нахер-всіхпостріляти-Валя-скотч-больно!

В Африці-добре-а-нам-ще-зі-своїми-манделами-жити! Сука-всіх-вішати-бля!

Показники лічильників!

Скрип-вжик-ляп-ой!

І я все частіше задумуюся над еміграцією...


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Фортпост   4335