До нині історія приховує ще багато імен патріотів України, які боролися за її свободу зі зброєю в руках проти комуністичного режиму. Одним з таких був і теребовлянець із району Садів(а раніше це було село) Августин Федорович Приступа. Про життя та діяльність звитяжця в лавах ОУН й до нині родичі його мають скупі відомості. Тож надіємося, що хтось таки відгукнеться з очевидців чи сподвижників, знайомих на цю статтю та проллє світло на його біографію.
Точної дати народження Августина також невідомо, відомо, що він народився на початку 90-х років ХІХ століття на околиці Теребовлі в Садах. Це був заможній господар, мав велике господарство із моргами поля, худобою та кіньми, тримав значну пасіку та мав кірат – кінська зерно-молотарка. Кажуть, що до нього прибився одного разу якийсь чоловік з, так званої, Великої України, та пішов за наймита через нужду. Все ж до того наймита ставилися добре і він не відчував як найметував.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Рідний брат Августина (імені ніхто з родини не пам’ятає) у 1918 році пішов захищати волю України, але як відомо з історії, ЗУНР проіснувала не довго і вояк повернувся додому невдовзі ні з чим. За це він отримав од рідної матері докір, яка прямо йому сказала в очі: «Я тебе куди і для чого посилала? Ти мав здобути Вільну Україну! То чому повернувся, не закінчивши справи?» Слова матері мали подальші невтішні наслідки. Августину брат згодом сказав: «Я йду вдруге воювати, але, думаю, вже не повернуся». Так і сталося, доля цього чоловіка й досі нікому невідома. А матір схаменулася, її почала мучити совість та вона подалася до ворожки, щоб дізнатись долю свого сина. А та їй сказала, що якщо піде шукати сина на захід, то нічого не знайде, а як опиниться на сході, то зустрінеться із своїм сином. Все те забулося на тривалий час.
Августин же активно співпрацював з націоналістами, був навіть старшим загону УПА. Але з цього періоду його життя нічого невідомо, залишилось лише одне фото, де він стоїть поряд хлопців свого загону крайній праворуч. В 1944 році під час наступу радянських військ Августин зрозумів, що перебувати на рідній землі йому більше не можна, це було б рівнозначно смерті. Тому він вирішив емігрувати до Німеччини, але з ним не зголосилися їхати з його родини ніхто. Тож подався сам і оселився десь поблизу Мюнхена, кажуть, що там він був неабияким майстром-різьблярем по дереву. На чужині Августин і був похованим. Фото похорон також невідомо як збереглися у родини, ніхто не знає, коли і хто їх передав на батьківщину Августина. Перебуваючи в еміграції, Августин не подавав родині жодних вісток з міркувань безпеки. Але безпеку його велика родина отримала від каральних органів НКВС – червонопогонники оточили обійстя та запропонували всім зібрати все необхідне й повезли їх без всяких там судів та слідства до ближньої залізничної станції(сучасна зупинка Микулинці-Струсів), заштовхали в товарняк. Родина Августина, а це матір, дружина, дві сестри та брат, через місяць нелюдських мандрів, коли живі заздрили мертвим, яких конвоїри викидали з вагонів по ходу руху потяга, опинились в таборах Читинської області, де перебували з 1947 по 1961 роки.
Нащадки Августина передають з уст в уста переказ про його матір та брата. З початком його читач вже знайомий, а от закінчення дуже сумне: мама таки попала на схід світу і там другого дня по приїзді померла, не перенесла тягот довгого шляху і таким чином слова ворожки справдилися – вона на небесах напевно зустрілася із своїм сином.
Дружина Августина Леонія Самолук похована в Теребовлі. Одна з дочок Августина Текля залишилась в Росії, вийшовши там заміж, друга дочка Ольга Бану недавно померла в Теребовлі, третя дочка Марія Заверуха живе й до нині в Теребовлі, а брат Володимир жив в с. Тютьків Теребовлянського району й помер п’ять років тому.
Ось така сумна історія однієї з родин західних українців, патріотів своєї Батьківщини. Якщо комусь відомі якісь невідомі факти про цю родину, просимо повідомити.
Віктор Аверкієв
