Тільки побачивши на власні очі цю місцину, можна зрозуміти, чому у прадавні часи вона була ласим шматком для всіх, хто на неї зазіхав. А заволодіти цією землею, справді, було чимало бажаючих: римляни, османці, греки. Неспроста перша назва столиці Болгарії Софії була – Сердіка. Чи не від слова сердечний? І цьому є пояснення: термальні та мінеральні джерела, які тут нуртують під землею, а в багатьох місцях – просто неба. Їхня цілюща вода насправді безцінна, адже повертає втрачене здоров’я. Тодішні завойовники чудово це розуміли. Як на мене, то я би залишила цьому місту його первісну назву, бо вона нагадує про глибоко закладений у ній зміст та інформацію. До слова: по країні налічується понад 500 термальних джерел. Тим часом…
Читайте також
Найбільше вражають в Софії – парки і зелені насадження. Вони ростуть скрізь, де є бодай вільний клаптик землі. Можливо тому, що паростки рослинного світу щедро живляться величезними цілющими підземними водами. А вони несуть в собі інформацію, якій… понад 5 тисяч років! Саме стільки літ має сивочола Софія, а звідси – і мудрість. Це своєрідна точка відліку: з одного боку шлях до Близького Сходу, з іншого – до Європи. Відтак – нашарування різних архітектурних стилів. Камінь так само як і вода, несе в собі увіковічнену інформацію. І коли відразу, з відкритою душею прийняти це місто в розпростерті обійми, воно починає пульсувати в унісон із твоїм настроєм, твоїм сердечним ритмом, відкриваючи свої невидимі, але такі відчутні таємниці часу. Бо ж міста як і люди. Вони надто чутливі, особливо до чужинців. Це вже згодом ти стаєш своїм, бо відчуваєш скільки любові і ніжної доброти було закладено будівничими ще на початку початків. Недарма девіз на гербі болгарської столиці звучить так: «Зростає, але не старіє». Зростає, тому що не руйнує свою минувшину, а береже як зіницю ока. Особливо це відчутно у самій серцевині – центрі міста. Поряд з урядовими величними будовами несподівано, просто з-під землі виринає православна церква святої Параскеви, яку відновили під час розкопок і залишили так як є – в обрамленні часу, історії. У підземному переході під прозорим склепінням – ціла римська епоха: моля (болгарською – прошу) – торкайтеся, «купайте» свої очі у тому, що донедавна було невидимим і недосяжним, незнаним… Неподалік один із найстаріших мусульманських храмів – Баня Баші. А через дорогу від трамвайної зупинки спеціально обладнаний майданчик із вмурованими у стіни невеличкими чанами з термальною водою. Мешканці міста залюбки користуються цим дивом природи. НДК (Національний Дім Культури) – унікальна будівля, яка вважається другим конгресовим центром у світі: 15 залів на 8 тис. місць, приміщення для виставок, коктейлів, презентацій, конференцій. Перед будівлею невеличкий скверик з фонтанами і відпочинковими лавками. НДК знаходиться у протилежному кінці міста. А ми знову повертаємося до улюбленого всім бульвару Вітоша (за назвою вершини, яку звідси видно). Несподівано ліворуч вигулькує відреставрована багатоповерхівка з чудернацьким написом: «Аз съм Дама на 96 годіні (пережівях бомбандіровкі, націоналізація…), який не може не викликати усмішку. Читається приблизно так: «Я Дама, мені 96 років, я пережила бомбардування, націоналізацію…». Ось така весела реклама купівлі-продажу. А біля входу в метро, праворуч, щоб ви думали? Українське бістро «Наша хата». Вареники тут на будь-який смак. Зізнаюсь чесно, спілкуватись-поспілкувались, але не їли, бо цього добра вистачає вдома. Натомість цікавились болгарською кухнею, а вона оригінальна й по своєму унікальна. Ну, і звісно ж, смачна!
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
Фото: Валентина Семеняк
