Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Сяйво від срібної позолітки шоколаду бентежить ще й досі

12.07.2018 15:13   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

У сільмазі завжди була діжка з маринованою тюлькою, маргарин, грузинський зелений чай, «лікарська» ковбаса, цигарки «Пріма» і «Казбек»,  вино «Солнце в бокале» на особливо видному місці  – зверху на полиці. Його було видно ще з вулиці. І я довший час в дитинстві не могла дотямити, чому у «Сонці» посередині буква «л». Та буква мене дуже дратувала. Вафлі «Сніжинка», цукерки «Іриски», «Барбарис», «Рачки», «М’ятні», «Прем’єра» –  цього добра було вдосталь.

Одного разу із Москви до двоюрідного діда приїхав у відпустку дядько із сім’єю. Він дав торбинку з гостинцями. Я висипала все на траву, а там ! Цукерки в таких барвистих обгортках, яких зроду віку не бачила. Серед солодкої гірки щось зблиснуло неймовірним сяйвом. Обережно дістала продовгувату плитку в коричневій обгортці, яка виблискувала срібними боковинками. Такого дива я ще не бачила і побігла показати  батькам. Це була перша у моєму житті шоколадка. Я довго милувалась позоліткою, берегла як зіницю ока. Це був мій найдорожчий в дитинстві скарб.

Коли мене стали посилати в магазин за хлібом, я побачила зверху на поличці той самий позолітково-срібний блиск.  Це була шоколадка «Чайка», яка коштувала дорожче, ніж хліб, тому залишалась для мене недосяжною і я тихо про неї мріяла. Обгортка була голуба-голуба, така, що  в ній можна було скупати очі…  Після 5-го класу разом з подружкою на канікулах два тижні працювали в колгоспній коморі: робота була – «не бий лежачого». Агроном підвозив з експериментальних ділянок поля невеликі снопики (пшениці, ячменю, вівса). Наше завдання було рахувати їхню кількість і записувати. Ми отримали по 12 рублів і чимдуж побігли в магазин… але шоколадок там не було, їх як корова язиком злизала. Яке ж це було розчарування! Тим часом зароблені дитячі гроші непомітно розтринькалися і «Чайка» знову стала недосяжною. Згодом у магазині з’явилися дивовижні цукерки, які за смаком нагадували шоколад. Це були «Київські батончики» із малюнком каштану. Їх можна було купити в обмін на порожні пляшки з-під «Сітра». 

Коли навчалась на факультеті журналістики, дорога від гуртожитку до університету була довгою – 40 хвилин автобусом (№38). Щоранку їхали повз кондитерську фабрику ім. Карла Маркса й автобус повністю занурювався у неймовірний шлейф аромату шоколадних пахощів, які ще довго не вивітрювалися. Увечері поверталися назад – і все знову повторювалося. І так упродовж п’яти навчальних років. На п’ятому курсі проходили переддипломну практику, хто де, по всій Україні. Моя колежанка, з якою жили в одній кімнаті, повернулась із Чернівецького облтелерадіо комітету під особливими враженнями. За гарний репортаж із кондитерської фабрики, її пригостили таким чималеньким шматком  шоколаду, який довелось розрубувати сокиркою. Смакували  ми ним у кімнаті ще з добрий місяць. Такого смачного і правдивого шоколаду більше їсти не довелось. Коли буваю в Індії, купую плоди какао-бобів. Вони віддалено нагадують той особливий і неповторний смак, який не зрівняти ні з чим. Якщо чесно, то тільки зараз зрозуміла, що насправді мене  бентежив і бентежить ще й досі не так сам шоколад, як та срібна позолітка, в яку він загорнутий. Ще й досі у мене не підіймається рука, щоб її викинути…


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   1716