Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Тисячолітня Сердіка пригостила царевичкою

27.06.2018 12:13   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Виявляється, перша найдревніша назва столиці Болгарії  Софії, Сердіка. Назва одного з племен, яке осіло у цій місцині. І було це у VII ст. до н. е. (неолітова стоянка). Згодом це столиця римської провінції Фракія. Сердолік, сердечний, сердобольний – мої асоціації з цим словом. 

"Сердіка – це мій Рим" – улюблений вислів великого імператора Костянтина (часи Римської імперії). Він навіть хотів перенести сюди столицю. Сьогодні це найбільше місто на Балканському півострові. Надзвичайно красиве і своєрідне. У чому ця своєрідність? Це важко передати словами, направду. Але тут відчувається (без будь-якого лукавства) Дух Часу, адже  Софії 5 тис. років!

Дух Часу проявляється на кожному кроці: в архітектурі, в невеличкому непримітному камінчику, у природі (місто звідусіль оточене горами, найвища гора Вітоша). Можна тільки здогадуватись, скільки тут "осіло" в інформаційному просторі різноманітних культурологічних пластів, іншими словами – традицій, звичаїв тощо. Адже хто тільки не володів цим містом: греки, гуни, готи, римляни, турки (турецьке іго, частина Османської імперії). Російсько-турецька війна поклала край поневоленню. На знак вдячності болгари збудували величний собор (називається  –  Олександра Невського). І якщо у Вікіпедії ви прочитаєте, що це російським солдатам, які звільнили Болгарію від турків, я відтепер не довіряю цій віртуальній енциклопедії. Бо на стіні вищезгаданого храму прикріплена пам’ятна таблиця, яка розповідає зовсім інакше: тисячам загиблих російським, болгарським, українським, молдавським, фінським, румунським солдатам... 

Щось є особливе і невидиме у сприйнятті цієї землі (Софія). Щось таке, що різнить її від інших земель (країн). Спробую поміркувати. А вони (міркування) з’являються самі по собі, особливо тоді, коли є з чим порівнювати. Візьмімо для прикладу Німеччину, Францію, Латвію, Польщу. Дух Часу там напуцований і «прилизаний». А тут – Він просто Є. Невидиме нашарування «історичного» пилу, його не побачиш, його відчуваєш. Я не супер знавець географії. Але для мене Сердіка (Софія) – це як ота «цяточка» між двома шальками терезів.  Терези – це (образно кажучи) Схід і Захід. Приміром, у самісінькому центрі (бульвар Вітоша) доброзичлива і щира тітонька варить, пече  і продає царевичку (кукурудза). Стоп! Де я вже це бачила і відчувала? Та ж в Індії! Печена царевічка (наголос на першому складі) приперчена і посолена, має неперевершений смак. Якщо в індійському південному  містечку, або в італійському Неаполі довколишній світ емоційно вирує, сигналить, викрикує тощо, то у Софії Час уповільнюється. Може, хтось зі мною не погоджується, але ж недарма кажуть: «Збоку видніше». А таки видніше. І яким було моє щире здивування, коли дізналась, що у цьому місті є кав’ярня, яку колись відвідувала… Леся Українка. Ну, що ж, завтра (утре – болг.) вирушаю на її пошуки…

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

Фото: Валентина Семеняк


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   385