Площа Ребібія – це єдине місце в Римі, де на свята можна почути українську коляду, поринути в українську культуру та поспілкуватись зі співвітчизниками рідною мовою.
Тут знаходиться Італійсько-українська культурно-християнська асоціація. Сюди наші заробітчани звертаються за будь-якою допомогою – візовою підтримкою, оформленням документів, допомогою легалізуватись в Італії, медичною допомогою. Тут також допоможуть відправити тіло заробітчанина на Україну в разі смерті, що, насправді, є немалою проблемою. На площі знаходиться українська церква, щонеділі тут відбуваються служби. Крім того, тут збирають кошти на допомогу бійцям АТО та на потреби хворих в Україні.
Перегляньте також:
- Вирішальний матч збірної України у відборі Євро-2024: як «Опілля» допоможе вболівати
- Сума з вісьмома нулями: скільки заробітчани торік переказали в Україну?
На Ребібії стоять десятки мікроавтобусів, якими українські заробітчани передають посилки рідним додому. Щонеділі сотні пакунків саме звідси відправляються на Україну. Крім того, це чи не єдине місце в Римі, де можна купити українські товари – сало, соняшникове насіння, каші, пресу, кросворди, ліки, трави, сувеніри з українською символікою та вишиванку.
Для більшості з тут присутніх неділя – це єдиний вихідний в тижні. Українські жінки в основному працюють «бадантками». «Баданте» – людина, яка приглядає за старими, підмиває, міняє памперси, годує. Однак, часто італійці користуються працьовитістю українок і за мінімальну доплату змушують виконувати і іншу роботу – прибирати, готувати тощо. Графіку роботи в них нема, ця праця майже цілодобова, а вихідний може бути в четвер після обіду, або в неділю, але навіть не всім щастить мати півдня відпочинку на тиждень. Заробітна плата складає 600-800 євро в місяць.
Більше поталанило тим, хто працює «бебісітером», таких наймають багаті сім’ї і отримують ці жінки до 1000 євро. Чоловіки працюють на будівництвах або «на фісі» – доглядають за будинком, двором, садом, господарством. Така робота оплачується до 1200 євро.
Всі ці люди приходять на Ребібію відпочити – з’їсти шашлика та випити чарку-другу горілки. Але є й ті, кому не настільки пощастило, тому вони в пошуках роботи. За словами самих заробітчан, за останній рік в Італії збільшилась кількість безробітних, не тільки українців, але й італійців. Пов’язано це з тим, що відкрились кордони з Румунією і румуни, як значно дешевша робоча сила, зайняли більшість робочих місць. Так, якщо українка працювала «баданткою» за 600 євро в місяць, то румунки роблять це за 400 євро.
Для таких людей на Ребібії є спеціально відведена зона з позначкою «шукаю роботу». За цю мотузку стають ті, хто у стані крайньої безвиході. Рідко сюди підходять італійці та пропонують роботу «баданткою» чи прибиральницею. Ті, хто тут стоять, пристають на будь-яку пропозицію, навіть працювати «начорно» за 300-400 євро. З їх слів, це краще, ніж робити вдома за 1000 гривень.
Поряд – дошка оголошень. Ті, що працюють прибиральницями, орендують квартири. Ціна оренди складає 400-600 євро на місяць за однокімнатну. Щоб вийти з положення, шукають собі співмешканок, зазвичай живуть по четверо-п’ятеро в кімнаті, щоб зекономити.
На цій же дошці висять попередження українкам про легкий заробіток. Багато хто, спокусившись на легкі гроші, мимо власної волі потрапляє в проституцію.
Одна з найбільш обговорюваних тем на Ребібії останнім часом – новий податок, яким український Уряд обклав заробітчан. Покрутивши пальцем біля скроні, люди бажають тільки одного – аби парламентарі самі спробували, що таке заробітчанський хліб, а тоді сміли здирали з людей останню шкуру…
Юлія Барабан
