Віктор Аверкієв

Віктор Аверкієв

кореспондент, м. Теребовля

Цікаві та смішні факти про козаків

У двох частинах. Частина 1.

13.05.2018 22:52   Джерело: TeNews
Автор : Віктор Аверкієв

Про козацтво нині вже написано чимало, тому ми не будемо спинятися на більш-менш відомих фактах, а розглянемо маловідомі й зовсім невідомі для загалу. Ці факти я зібрав на протязі 15 років, коли писав багатотомний роман-есе про козаків під назвою «Шалене, шалене братство», риючись в багатьох бібліотеках, архівах і т.п. На жаль, дана збірка так і знаходиться в неоформленому рукописі, не набрана на комп’ютері… Все ж пропоную читачам дещо з неї по пам’яті, бо руки не доходять гортати в три тисячі з гаком рукописних сторінок.

Частина 1. Неймовірне, але цілком правдиве від козаків

Козаки – це гримуча суміш войовничості, волелюбності, життєлюбства та кмітливості. Саме слово «козак» різні автори тлумачать по різному. Так, є версія, що воно давнього кримсько-татарського походження за звучанням і означає молодець чи сміливий молодець. За іншою версією з турецької означає розбійник.

Ще слід розтлумачити значення слова «хохол»: українські історики та етнографи вважають, що коріння слова слід шукати в тюркських мовах. Так за однією версією воно походить від монгольського «хал-гол» («хох-улу (олу)") - "синьо-жовтий» (за кольором символіки Галицько-Волинсокого князівства Д. Галицького). За іншою від кримсько-татарського «хо» - син і «хол» - сонце. Так, що, браття й сестри, якщо ви десь чуєте таке від москалів по відношенню до себе, то у відповідь дякуйте, адже вас не ображають, а возвеличуюють. Ви ж – сини і дочки сонця!

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

Всі до тепер намагаються розкрити секрет незвичного для інших людей у козацтві та приписують їм надлюдські можливості в особах характерників. Частково так і є, бо останні вважали себе дітьми язичної богині Хара й нащадками волхвів. Тому серед козацтва був суворий, безкомпромісний відбір людей із незвичними здібностями, яких випробовували на Січі досить жорстоко, не раз випробовувані й гинули під час тих змагів-екзаменів. Але, думається, секрет їхнього успіху полягав ось у чому. Це, насамперед, чесність, відкритість, дотримання моральних чоловічих якостей, таких як, наприклад, тримання даного слова, повага до старших людей, до жінки, до дітей та т.п. Тобто, у козаків був свій кодекс честі, подібний навіть дещо до самурайського. Головним було й фізична досконалість. Змалку козаки загартовувалися, вправлялися  їзді верхи на конях, ставали тваринам ніби братами, між ними було розуміння на рівні відчуттів. Також змалку батьки вчили дітей, не лише хлопчаків, а й дівчаток, бойовому козацькому мистецтву, адже час був суворий, бували часті набіги татар, війни з турками та й «сусіди» дошкуляли – поляки, московіти, волохи, мадяри та інші. До речі, вік козака переважно коливався від 25 до 30 років, хоч самі досконалі з них доживали й до ста років та більше. Ось серед тих довго жилих, як настанови, ширилися такі висловлювання, деякі з яких дійшли до сьогодення та рахуються козацькими приказками: «Козак може ходити й поміж дощ». Тобто, хист козака досягав такого рівня, що деякі з них таки могли скакати конем у зливу та виходити сухими, як то кажуть, із води. Інший варіант: деякі вправні козаки вміли в дощ так махати двома шаблями з двох рук, що жодна краплина на них не падала. Ось такі та подібні прислів’я, приказки «Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся», «Сам погибай, а братчика виручай», «Сміливого й чорти бояться», «Козак не на те, що є, а на те, що буде», безліч інших виникло в козацьку добу. Досвідчені козаки напучували молодих та ще невмілих: «Кажуть, що шрами та рани прикрашають чоловіків… Не вірте тому! То ганьба козача, бо значить він не зміг вивернутися, не знає досконало нашого мистецтва…»

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

Великого значення січовики надавали своїм ватажкам – курінним, отаманам та гетьманам, яких вибирали кращих з кращих і лише шляхом загального голосування. Деколи такі збори називали чорною радою, це в тих випадках, коли негайно потрібно було змінювати ватажка. Так, що гетьмани на своїй посаді затримувалися переважно не довго, дехто й тижня не протримувався.

Першим і останнім правилом для новаків під час прийому на Січ було таке: на коні реп'яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватися, з рушниці гострозоро стріляти.

 Щовесни над дніпровськими порогами козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Найвправнішим вважали того, хто приведе свій човен точно навпроти місця старту. Коли ж козацькі чайки йшли в похід, то їм потрібно було здолати Дніпровські пороги, які у ті часи були ой які страшні, особливо Ненаситець. Фактично це було першим, так би мовити, тренуванням перед реальними боями.

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

 

null
Фото з мережі Інтернет

В 17 столітті запорізькі козаки були військом, з яким рахувалась вся Європа і Близький схід, тобто, Османська імперія. Їхнє братство порівнювали із спартанським, а бойове мистецтво із східним, над останніми козацькі в дечому мали й перевагу. На Січ прибивалося чимало різного люду так, що там дружно жило представників більше 20-30 національностей, серед яких були й китайці, японці, вони й показували для прикладу свої бойові мистецтва. Але козаки казали, що все ж таки їх мистецтво краще. А от характерники використовували знання східняків про керування власною біоенергією в своїх цілях і т.п.

Тут слід також згадати першу конституцію Пилипа Орлика, вона випередила інші, якими нині пишаються європейці та американці, на всі 80 років. Її було прийнято у квітні 1710 року, у містечку Бендери, що зараз на території Молдови. Документ мав 16 статей, які у ті часи звучали революційно. Найголовніше нововведення в тому – це чіткий розподіл трьох гілок влади. Найбільше вражає 7-а стаття: "Якщо хтось із козаків чи навіть звичайних селян вчинить злочин проти гетьмана, то останній не має права карати винуватця. Справу передадуть до суду".

Заборонялось гетьману й торкатись до державної скарбниці, проводити власну кадрову політику. Разом з тим він мав слідкувати, щоб на простих козаків та селян не нав'язували спустошливих поборів та не утискали їхні права.

Такі ж обов'язки лягали й на старшину. Відтепер вони не могли змусити до панщини простих людей, давати приватні доручень чи навіть вимагати їжі та напоїв.

Конституція і в наш час вражає своїм змістом

Козаки називали двобої герцями, військові вправи на шаблях – вивертами. Вони перші в світі створили підводні човни. Першими козаки застосували у війнах і окопи, які називали шанцями. З військової тактики вони також були першими у застосуванні, так званого, возового табору, який давав можливість малим числом(меншим у 2-10 разів) перемагати переважаючі сили ворогів. Такі табори в залежності від ситуації створювалися із 10-100 возів, сковувались ланцюгами та розміщувались у формі прямокутника, передні лави возів переверталися на бік, на інших возах з колісьми. Таким чином, табір був рухомим і всередині малодоступним для пострілів з луків чи рушниць, навіть гармат. А з найменших діаметром та вагою козацьких гармат фальконетів вусаті й оселедчасті воїни навчилися стріляти, «пуляти», як вони казали, з руки, тримаючи чавунну зброю через плече на шкіряних мотузках та запалюючи підпал люлькою чи тліючою скалкою з іншої руки.

У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, на противагу цій гостинності, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.

У походах, морських чи суходільних,  пиячити було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло каратись смертю. Таких на Січі вішали на високому стовпі й висів там страчений дуже довго, доки кістки не зачинали падати згори. У морському поході прив’язували засуджено до жерла гармати й так розстрілювали. В двох випадках юрма скандувала: «Мав сміливість прошпетитися, май сміливість і відповісти гідно по заслузі!»

Козакам належить першість у грі в футбол, яку вони називали копанки і яка була відома українцям задовго до козацтва. За м’яч правила їм округла, зшита з шкіри і набита сіном чи соломою, трохи продовгувата, неправильна куля. Невідомо чому англійці присвоїли першість у тій грі собі. Є дані, що козаки, коли були у спілці з шведами супроти москалів, то вперше їм показали ту гру. Можливо тоді вони створили спільну, змішану козацько-шведську команду по копанках і виступили в спортивному герці з англійцями.

Щодо іншої спортивно гри – хокей. Безперечно, її використання під назвою «корчулі» також належить козакам, взагалі, українцям. Чому корчулі? Бо грали виламаними чи вирізаними кривими палицями відповідно за розмірами до кожного гравця. За шайбу правили не товсті, плоскі зрізи з дерев-кругляків, а за ворота – кущі певної форми.

  На закінчення першої частини пропоную читачам частку з передмови до неопублікованої книги «Шалане, шалене братство»:

Козацька бувальщина, що стала притчею:

Лежить козак на полі брані, мертвий, мертвісінький лежить… Навколо трупу гори: ворожі, наші й коні там… Шепоче Смерть на вухо козаку свої страшні слова, жевріє в нім ще десь одна жива іскрина.

- Не час ще, - каже витязь їй,- нічого я немаю проти тебе, брудна твоя робота…, бери мене…, ось тіко…

І Смерть сама тоді питає козака:

- Помирати шкода? Ти мій! Проситись будеш? Ні? Бачу – ти не з прохачів! Та що ж ти мовив «тіко» ось тоді?

Відповіда козак на те: - Кому життя не миле? До скону я поклявся нищить всяку нечисть! Бери… Чого ж?.. Ось тіко… мало їх уклав… Бодай ще тисяч з двадцять!!!

- Губа твоя не дура, хлопче, - і зникла та потвора, нема її…

Ожив козак, окинув оком навкруги…, зобачив смертную роботу… Нічого не подумав, навіть звуку не зронив… Напився спрагло з мертвих вух товаришів роси, спромігся:

- Значить Косорука шанс мені дала? Потрібно жить! Жить і ворогів лупить!!!

Давно взялася сивиною голова, укрили тіло все суцільні шрами, та й досі велет  тне в капусту ворогів і довго ще так буде! До самОго скОну!!!

Останній куплет з пісні-балади одного сліпого кобзаря-бандуриста:

І скаже на останок тим проклятим всім катам:

«Козак я! Воля я! Правда й Честь людськая нам!

Це моя країна! Таки сам я Україна! Сам!

Ми не вмирущі! Смерть бусурманам і панам!!!»

Віктор Аверкієв.

Далі буде...


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   7070