Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Мамо, де Ви? Аж тут, тітка Даша…

15.04.2018 09:08   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Город тітки Даші впирається в сільський цвинтар. Останнім часом там мало не щодня когось хоронять. І все це у неї на виду. Скільки її пам’ятаю, вона завжди доглядала занедбані або забуті могилки:  чи то родичі виїхали кудись далеко, чи  хтось попросив, або ж всі повимирали – трапляється й таке. Доглядає за покликом серця, просто так.  Каже, що там (на Небі) їй зарахується. У тітки нема дітей. Їй вже за 90…

Доглядала вона ще недавно за могилками й моїх батьків, і головне – за власним бажанням. Сили вже не ті, але з її слів - хоче ще «ворушитися». Одного разу сіла вона на лавці біля чиєїсь могилки, молиться за всіх, згадує, як то воно «було та перебуло». Тільки подумала за мене: «Якби то її ще побачити…». Аж тут Оленка Нишпора йде, побачила тітку Дашу і раптом каже: «Хочете поговорити з Валею? Я зараз наберу її номер». «Хочу, чого ж ні, - здивувалася тітка, - щойно про неї думала».  Розмовляємо ми з нею, а вона дивується не надивується: «Як то так? Тільки подумала, а оце вже й балакаю, чудасія та й годі. Як добре, що Бог послав мені цю дитину з телефоном. Побалакала з тобою і так добре мені зробилося, ніби тебе побачила».

Пригадую, щойно ступиш на цвинтарну землю, а тітка – де не візьмись, тут як тут. І вже розпитує про житейські справи, попри те не забуває розказати й про свої. А вони в неї з року в рік зіткані з добрих думок, з добрих намірів, зрештою, з добрих справ. Втім, про таке вона сама не каже, але мені не важко здогадатись, що так воно і є. Цвинтар невблаганно поглинає шматки нової землі: ростуть свіжі горбики. Тітка Даша вже й не встигає вести їм лік. Каже, що після Чорнобиля люди стали мерти, як мухи. Якось я кілька років не була на маленькій батьківщині. А коли приїхала, то першим ділом пішла «до батьків». І тут таке сталося… Здавалось, дуже добре пам’ятала, де вони поховані. Але ж ні, ходжу, намотую кола – не можу знайти. Чесно, стало моторошно. Подумки вже молюся. «Мамо, де ви?». Аж тут, тітка Даша з вічно усміхненими синіми очима і борозенками зморщок на чолі – немов з-під землі виринула, як сива зозулька: «Дитино, заблудила? Та вони там, де й були, багацько нових мерців, ой багацько. Йди за мною…».

Коли могилки закурює снігом, тітка відпочиває і «рихтує» свої ноги, бо весною на цвинтарі роботи особливо багато, як ніколи, адже після Різдва всі думками линуть вже у Великдень. А там, не за горами, й Провідна неділя. Слабувати їй ну ніяк не можна, вона ж обітницю взяла перед Богом…  Взяте слово треба дотримувати. Мені здається, що коли б я не приїхала у це святе для мене місце – місце вічного спочинку мого родоводу, там завжди зустрічатиме мене тітка Даша. Бо поки вона є – почуваюсь дитиною.

Валентина Семеняк.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   6847