15 років тому відійшов у вічність та завершив свій земний шлях український журналіст, громадський діяч, тернополянин Микола Миколайович Лівінський. На скромній вкриті березневим уже посирілим снігом догоряє свічка, скапує восковими сльозинками. В зажурі стоять поруч дружина Марія, сини, невістки, внуки, родина, друзі й колеги. Уже півтора десятка літ, як немає серед нас Миколи Миколайовича… Та пам’ять про нього жива скрізь пелену часу. Не втрати в собі людину і навіть в пору грозовую. Любив родину і Вкраїну цим і жив повсякчас.
Микола Миколайович по-особливому любив життя. Вмів результативно працювати як на посаді генерального директора Тернопільської обласної телерадіокомпанії, а 12 останніх років – як голова обласної організації Національної спілки журналістів України. Трепетно цінував час, не марнував жодної хвилини. Його слушними порадами, скарбницею досвіду скористалося не одне молоде покоління журналістів.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
- Більше мільйона гривень надійшло до місцевих бюджетів Тернопільщини за місця для паркування транспортних засобів
Микола Миколайович Лівінський (18 серпня 1946, смт Кирнасівка, нині Тульчинського району Вінницької області, Україна — 26 березня 2003, м. Тернопіль) — український журналіст, громадський діяч. Закінчив факультет журналістики Львівського університету (1969, нині націнальний університет), Вищу партійну школу (1979, м. Київ).
Працював кореспондентом Тернопільського радіо, завідувачем кабінету політичної освіти Тернопільського районного комітету КПУ, редактором тернопільської районної газети «Шляхом Ілліча» (нині «Подільське слово»), інструктором, завідувачем відділу пропаганди й агітації Тернопільського обласного комітету КПУ, генеральним директором Тернопільської обласної телерадіокомпанії (1988—1991). У 1991—2003 — голова Тернопільської обласної організації Національної спілки журналістів України.
Автор низки публікацій у колективних збірках та пресі.
Здається, ніколи час не зітре гостроти та болю усвідомлення того, що ми назавжди втратили щирого та вірного друга. Незагоєною раною кровоточить душа від усвідомлення великої втрати, яку поніс кожний, хто знав цю прекрасну людину.
Вічна та світла йому пам’ять.
Ярослав Бачинський.
