Зоряна Замкова

Зоряна Замкова

журналіст, письменниця

Коралі моєї колекції

14.03.2018 17:13   Джерело: TeNews
Автор : Зоряна Замкова

За своєю суттю я не колекціонер. Пристрасть до збирання чи нагромадження у мене проявляється лише до в’язальних ниток. Ну ще до одягу, особливо суконь. Цього атрибуту жіночності в моїх шафах таки більше, ніж потрібно з точки зору чоловіків. Та з цим мені пощастило: чоловік розуміє мою «манію» і вважає: гарне плаття потрібно жінці, щоб викликати в чоловіка бажання швидше його скинути… Так, гарне нове плаття потрібне жінці для самовираження. Всі сумніви перетворюються у впевненість, коли жінка несе плаття на собі, разом із захопливими поглядами…

Колекціонування у нас асоціюється із речами, предметами. Але аж ніяк – не з емоціями. Проте, нині переконалася, коли відкрила сайт Proстосунки, що колекціонувати: збирати і зберігати емоції надважливо, нотувати особливі життєві моменти. Адже наша пам’ять з віком стає дірявим ситом, крізь яке прослизають такі спогади, які хотілося б зберегти.

Це повязане не лише з особистими моментами, коли так хочеться зупинити мить, запам’ятати щось таке у стосунках, до чого повертатимешся ще і ще. Це як пазли, з яких викладається-вимальовується твоя картина життя.

Не знаю чому, але пригадала, як тільки юним пуцьвірінком прийшла в редакцію газети «Шляхом Ілліча»(тепер «Подільське слово»), яка стала для мене першою і особливою школою журналістики, не надавала особливого значення своїм дописам. Не збирала статті, вважаючи, що вони потребують огранки та вдосконалення. Але колеги вирішили, певно, що я надто скромна. Ганна Макух вибрала мої нариси, які виходили впродовж, здається, року в газеті під постійною рубрикою і сама подала на конкурс молодих журналістів. Щиро кажу – не пам’ятаю навіть назви того обласного конкурсу, в якому я вперше у свої 18 років стала дипломантом. Пригадуються крізь роки емоції ошелешеного зачудування: я зрозуміла, що навіть у такому конкурентному середовищі майстерних та здібних людей є місце поцінуванню чужої праці і таланту. А чого були варті стінгазети, витворені колегами до мого першого чергування на випуску «районки», сценарії свят, які творила Марія Заваскі з компанією… Досі моя вдячність за уроки професійної майстерності, духу колективного життя, бажання працювати над собою не поменшали. Як казали древні: вдячність – мов місяць: коли уповні, тоді прегарний.

Єдиного не навчилася досі: зберігати, класифікувати, взагалі пам’ятати свої творіння. За стільки років роботи написала ох скільки досить непоганих статтей, інтерв’ю, нарисів, новел... Та вони в мене – як кульбабки – рознеслися, розлетілися вітрами часу. Я їх легко відпускала до людей.

Колекціонування моментів – вартісна річ. Скажімо, запитає мене Апостол Петро на брамі: «Чому ти гадаєш, що тебе пустять у Рай? Що маєш за плечима такого, що варте?» Відповім йому щиро «Маю в серці любов до людей. Загалом і конкретно. Несла ту любов впродовж життя, трохи вимучену різними життєвими колізіями, трохи висушену посухою зневіри та підступу, трохи поскубану заздрістю, але живу. І щороку, додаючи собі сивого волосся та переживань, я намагалася, вчилася вирощувати у собі й довкола у світі ту любов. Просту й природню, як дихання. Любов, котра вміє віддавати, чекаючи винагороди лише теплом і світлом, що наповнює зсередини. Я не претендую на місце в раю – лише ділюся з Вами колекцією вартісних моментів…»

Зоряна Замкова


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   1316


с