Віктор Аверкієв

Віктор Аверкієв

кореспондент, м. Теребовля

«Код долі» Івана Хабінця з Теребовлі

04.03.2018 11:13   Джерело: TeNews
Автор : Віктор Аверкієв

Під такою назвою в перший день весни, 01.03.2018 року, в Теребовлянській центральній бібліотеці відбулася презентація творчості неординарної, всебічно обдарованої людини, Івана Хабінця. І дійсно доля поклала перед чоловіком багато випробовувань, деякі з них були незвичними, можна сказати, навіть містичними. Але 64-річний Іван з гідністю всі ці життєві колізії переборов, витримав, зберіг й до нині молодечу енергію, дзвінкий голос, а також мрії про безліч планів на майбутнє. Перед розповіддю про нього слід згадати, що він пише неймовірні за душевною красою вірші, пісні, до яких складає і музику, видав ряд прозових творів, ще більше десятка подібних знаходяться на стадії видавництва. А ще він майстер спорту з шахів, побував за своє життя в багатьох країнах світу, об’їздив усю Україну, вчить, передає свої вміння з гри в шахи учням, яким від 5 до 69 років.

Знайомство з творчою людиною

Присутніх в читальному залі бібліотеки, серед яких були дружина автора, пані Надія, друзі, знайомі, школярі, студенти, активні громадські діячі міста, письменники і поети, інші, ознайомила ведуча дійства, голова «Просвіти» міста, Надія Хома. Вона розповіла про багатогранну творчість пана Івана й зачитала декілька його віршів, її доповнили читанням віршів автора директор бібліотеки Людмила Крючініна, бібліотекар з Теребовлянського НВК Наталія Субчак та інші. Потім надали слово Івану Хабінцю, він спочатку дав відповіді на декілька запитань із залу: «Перший свій вірш я написав у сьомому класі. Було так, що потрібно було на домашнє завдання створити твір, але я вирішив з дозволу вчительки літератури оформити його віршовано. Й вийшло в мене більше тридцяти куплетів, зрозуміло, мені зарахували твір. От ви запитуєте, як, яким чином я пишу вірші. Ні, я спеціально не складаю їх на ту чи іншу тему, тим чи іншим способом, стилем і т.п. Римовані рядки приходять самі до мене в різні пори доби, незалежно від місця перебування. Так, наприклад, всі люди та і я багато років поспіль спостерігаємо як падає дощ. Можливо я бачу це природнє явище по іншому, ніж інші – он падає крапля, мов у сповільненому темпі й бух об землю та розбилась на багато дрібніших, вже утворилася калюжа. І вже на неї падають краплі, зі звуком, з якоюсь мелодію, при цьому змінюються кольори, запах повітря і ще багато чого… От в голові забриніли римовані рядки і вірш готовий про дощ. Не раз я поспішаю їх записати на папір, не завжди є така можливість, деколи проходять тижні, місяці, а то й роки. Все ж у пам’яті це десь відкладається, згодом виринає і я даю тому раду. А буває, що не хватає речення чи слова, тоді я шукаю їх, деколи й довго, деколи й з муками».

Розповідаючи про свій надзвичайно цікавий життєвий шлях, автор відмітив, що він ще того, так званого, «радянського гарту», був завзятим комсомольцем, навіть мріяв стати військовим розвідником та захищати свою «необ’ятную родіну». В ті часи найпершим ворогом для СРСР були німці, от юнак і вирішив вивчити мову ворога, думалось, це згодиться в майбутньому. Та швидко ті ілюзії радянської пропаганди та агітації розвіялися й сталося це після знайомства, письмової переписки з одним німцем, можливо він першим відкрив очі молодому чоловікову на правдиву, не спотворену дійсність. Тоді Івана перший раз викликали примусово до КДБ й добряче «зняли стружку через німця». Але результат того стався до навпаки, молодику ніби очі розкрилися, він побачив та усвідомив, що радянщина пригнічує все його рідне, українське, не дає вільно жити. Потім за вірші та прогресивні українські ідеї чоловіка знову викликали до згаданого вище контролюючого все і вся органу(!).

Ознаки містицизму чи то мольфарства в творчості та житті Івана Хабінця

Нещодавно, за два-три місяці до останніх президентських виборів, Іван видав збірку поезії «Сповідь» та вдарував її Петру Порошенкові, підписавши – що це «на щастя і добро Президенту України», хоч він тоді був лише кандидатом на цю найвищу посаду. «В цій збірці я адресував Президенту, - розповідає автор, - два своїх афоризми. Перший афоризм виник у мене ще під час проголошення Незалежної України у стилі Василя Стуса: «Порада владі: всі ваші комбінації – це просто ілюстрації, забувши про люстрації, нарветесь на кастрації». Другий був складений мною у 2000 році: «Народе, доки ти на батьківській землі будеш жити іншим на догоду? Бо ніколи в жодному кремлі не пробачать нам свободу». Як ви знаєте, в ті часи ніхто й не згадував  про люстрації й слово було більшості людям незнайоме. Отак я передбачив фактично події аж до сьогодення. Та видно моя збірка не попала по призначенню чи то пан Президент її неуважно читав…»

Присутні, які читали вірші автора раніше та чули тут, підмітили, що багато з них написані мовби стилем відомих українських поетів – Василя Стуса, Василя Симоненка, Тараса Шевченка та багатьох інших. На таке пан Іван відповідав, що це дійсно так, він ніби входив в образ того чи іншого поета, ніби медитував,  і тому виходили особливі вірші з під його пера, подібні за стилем вказаних вище авторів. Наприклад, у вірші «До Кобзаря», написаного в 2001році в м.Канів, майже повністю збережений Шевченківський стиль.

Інше захоплення пана Івана – шахи, давали йому можливість мандрувати на різноманітні змаги по всій Україні та за кордон. Завдяки цьому він мимоволі знайомився з масою видатних людей, зовсім не пов’язаних з шахами. Серед них  Микола Мозговий, Володимир Висоцький, Анатолій Горчинський, кіноартист Іван Бортник, інші, які пізніше так чи інакше ставали в пригоді.

Про неймовірне, але очевидне веде мову пан Іван далі: «Із самого дитинства приблизно так раз на 2-3 роки мені неждано-негадано приходив образ лиця якоїсь людини. Це було і в снах, і наяву. Наприклад, дивлюся на шибки вікна, а через них видно лице і так багато років поспіль…»

Біда звела поета й шахіста таки з тією людиною, ним був Микола Амосов. Проблеми із серцем у пана Івана закінчилися операцією на цьому життєво важливому людському органі 1981 року в Києві, в клініці Амосова. В той час, за словами чоловіка, не було досконалих медичних, хірургічних технологій як нині, все робилося, грубо кажучи, «молотком і зубилом», але результати роботи фахівця та обдарованої Богом людини говорять самі за себе: до нині пан Іван здоровий та енергійний, мов молодий. Ну і що, що сивина вкрила бороду? Цікавим є й те, що після операції образ лиця Амосова більше не приходив ніколи.

Подібні незрозумілі й просто фантастичні факти із свого життя, зачинаючи з 3,5 років, з літа 1958 року й до 2010 року, Іван Хабінець занотував й оформив у майже автобіографічному романі «Ймовірне про неймовірне», виданому в 2015році. До прикладу, як він побачив себе збоку маленьким, будучи дорослим і мешкаючи в той час в м. Миколаїв. Як до нього з’являлись різні «привиди», що він бачив під час клінічної смерті в ході операції на серці, як маленьким побачив і передбачив пожежу в оселі та багато іншого, занотованого по роках з пам’яті. Остання в чоловіка й до нині у відмінному стані!

Життя у мандрах та мріях

А ще пан Іван порахував, що в мандрах, в дорозі він із свого всього життя пробув… два-три роки. Каже, що багато віршів йому приходило в дорозі, на вокзалах, один з них він присвятив Тернопільському ЗДВ, бо звідти найчастіше зачинався його шлях. Й зараз чоловіка тяжко «зловити», він весь час в русі, в дорозі, займається своїми захоплюючими заняттями, які, до речі, йому приносять засоби до нормального життя.

У виданих поетичних збірках Івана Хабінця є чимало пісень на різні теми, в тому числі й присвячені Теребовлі, до всіх музика написана ним самим. Декілька свої пісень автор виконав, акомпануючи собі на акордеоні.

Мрії цієї людини відповідають її внутрішньому сенсу. Найперше, це, щоб був мир в Україні, не гинули молоді патріоти, щоб світило яскраве сонце та цвіло жовте жито хвилями морськими… В Івана є син і донька, багато-багато учнів, наступників та прихильників. Та його найбільший тил, за його словами, то любима дружина Надія.

Під час заходу пан Іван особисто декламував напам’ять багато своїх віршів, читав зовсім нові, написані на передодні. Читав без окулярів і не напружуючи очей. Цю особливість він пояснив, що має зір мінус один, проте покепкував із свого почерку, жартома підмітивши, що може його прочитати лише він сам.

Також він відповів чому назвав свою творчість «Код долі». Це, за його словами, тому, що він й досі намагається розгадати свою долю, знайти до неї той шифр, той код, який би дав йому спокійніше жити та творити. Але потім додав: «Ні, все таки я не хочу спокою, я хочу, щоб життя бурлило й постійно бути в русі. Так, не лише в фізичному, а найбільше, щоб рухалися у мізках ті борозенки. Ой, щоб добре рухалися!»

Закінчив пан Іван зустріч такими словами із своєї пісні «Пісня Героя Небесної Сотні»: «Прощавайте, друзі, вибачай родина, є для вас у мене заповідь проста «Бережіть країну, бо вона єдина, бо вона єдина, бо вона одна…»

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

Фото: Олег Капуста


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   1072