Ірина Мадзій

Ірина Мадзій

власкор газети "Вільне життя", журналіст, кореспондент

Майстриня Лідія Стасюк: У глині закарбована душа

26.02.2018 13:43   Джерело: TeNews
Автор : Ірина Мадзій

На початку лютого мала б відзначати свій 70-літній ювілей відома майстриня народної творчості, керамік і скульптор  із Королівки, що на Борщівщині, Лідія Стасюк. Та, на жаль, немає уже з нами цієї працелюбної жінки. Вечір-спомин, який відбувся у Борщівському краєзнавчому музеї, був присвячений пам’яті відомої майстрині.

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. 
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. 
А підмайстри іще не зробились майстрами. 
А робота не жде. Її треба робить…
Ліна Костенко «Умирають майстри»

Ці слова геніальної Ліни Костенко, ніби посвята саме Лідії Стасюк. Бо і спогад про неї, насправді, як рана, і у її роботах спинилася та мить, яку вона хотіла нам залишити. І немає кому продовжувати цю справу відомого майстра. Мабуть у цьому мистецтві Лідія Зіновіївна була дуже унікальна, і нікому не під силу стати продовжувачем її творчості. Бо унікальність завжди є тільки в одному екземплярі. На жаль…

Пригадую наше перше знайомство на одній із її виставок. До слова запросили маленьку, тендітну жіночку, яка з такою любов’ю розповідала про свій шлях до керамічної творчості, про кожну фігурку, тарілку, горщик. Ведуча виставки доповнила скромну розповідь про себе Лідії Стасюк і розповіла, що багато фігур Богородиці, Ангелів в багатьох селах району – то витвір її золотих рук. Пізніше у центрі Борщева велично постала триметрова статуя Ісуса Христа, - робота майстрині, про яку вона давно мріяла, комплекс із фігурами Богородиці й Ангелів на подвір’ї школи у рідному селі Королівці, такі ж фігури у сквері Борщівської лікарні. Багато її робіт можна зустріти, коли їхати Борщівським районом. Статуї святих велично стоять уздовж дороги у різних населених пунктах, немов би охороняючи і благословляючи всіх подорожніх.

Але ніхто не замислювався: як важко було цій маленькій жінці щодня боротися із життєвими негараздами, хворобами, і, одночасно, десь черпати натхнення для творчості. Вже коли я пізніше ближче познайомилася з Лідією Зіновіївною, зрозуміла: вона жила двома життями - буденним і творчим. Турбувало її те, що серйозно хвора, що сил залишається дедалі менше для роботи, але вже по хвилі лице її світилося від радості, бо мова йшла про чергову завершену фігуру, серію розписаних тарілок чи барельєфів.

Колись один відомий майстер у Косові сказав ще юній Лідії, що кераміка і гончарство, яке вона дуже хотіла опанувати, то справа не для жінки. Але ще у юні роки вона твердо вирішила для себе: хай і складна ця справа, проте для неї цікава, і вона таки буде займатися керамічною творчістю. І хоча гончарного круга Лідія Стасюк так і не опанувала, її руки навчились створювати неперевершену красу у розписі, в який вона вкладала і душу, і серце.

Якось, будучи в Заліщиках у справах і прогулюючись вулицею, молода дівчина відчула запах фарби, що виходив із відчинених дверей якогось приміщення.  Саме цей запах зовсім випадково привів її до Заліщицької художньої майстерні. І вона закохалась у цю атмосферу творчості, що панувала тут. Доля подарувала їй знайомство із випускником Косівського училища декоративно-прикладного мистецтва Василем Панчаком, який працював у майстерні. І додому вона вже поверталася сповнена надій на майбутній успішний вступ саме до цього навчального закладу.

Однак, успішно здавши вступні іспити, Лідію не зараховують на навчання, бо, як виявилось, не пройшла за конкурсом. Перше розчарування – таке нестерпне і болісне. Опускати руки? Ні! Ціль була поставлена, тож дівчина вирішила не здаватися. Вона залишається у Косові і просто відвідує заняття, чим дуже дивує і викладачів, і студентів. Та пізніше, оглянувши її майстерно виконані роботи, викладачі все ж визнають що помилилися, і уже наступного року зарахують її на другий курс училища.

Більше того, її студентська робота - керамічна скульптура малих форм «Вівчар» на обласній і республіканській виставках отримала першу нагороду – Золоту медаль і Диплом першого ступеня.  Це окриляло і вселяло впевненість, що шлях обрано правильний.

Схвальні відгуки від викладачів отримала ї її дипломна робота – квадриптих «Дитинство». Це було чотири керамічних тарілки, розписаних у традиціях і техніці косівської кераміки. З цього  часу молода випускниця училища просто закохається у  декоративний розпис тарілок і саме він посяде чільне місце у творчості майстрині. Із різноманітних всеукраїнських і міжнародних виставок вона завжди повертатиметься переможницею. ЇЇ розписані тарелі вважаються унікальними і до сьогодні. І кожен – неповторний. У кожному візерунку якесь послання, думка, мрія, те, що пані Лідія хотіла подарувати нам, з чим поділитися.

Плідним періодом  творчості Лідії Стасюк стала робота у Борщівській художній майстерні, яка тоді була у підпорядкуванні Тернопільського художньо-виробничого комбінату.  Творіння її таланту і рук – оригінальні рельєфи у формі монументально-декоративних пластів, ще досі прикрашають чимало установ міста і району. Хоча мало хто сьогодні згадає автора.

null
Фото: Олег Левицький, м. Борщів

 

null
Фото: Олег Левицький, м. Борщів

 

null
Фото: Олег Левицький, м. Борщів

 

null
Фото: Олег Левицький, м. Борщів

Пригадую, якою болючою темою була для Лідії Зіновіївни побудова печі для випалювання керамічних робіт у рідному селі. Скільки чиновницьких порогів вона оббивала, і часто – безрезультатно. Жалілася: мене не чують і не хочуть допомогти. Що могла – робила власними зусиллями, допомагали як могли  чоловік із сином. І нарешті їй таки вдалося втілити мрію у життя. Вона ще багато своїх унікальних робіт виготовила у цій печі і залишила поціновувачам свого таланту. Сьогодні, як не прикро, піч простоює. І якби вона вміла говорити, мабуть розповіла б, що їй дуже тужливо без дбайливої господині, яка залишила частинку себе у давно згаслому вогнищі.

У Борщівському музеї цього дня організували велику виставку її робіт, де основну частину займають керамічні вироби: тарелі, глечики, фігурки, барельєфи. Кожен виріб має оригінальну назву, виготовлений у техніці косівського розпису із домінуванням жовто-зеленої кольорової гамми. Багато робіт майстрині нині знаходиться у приватних колекціях, у музеях, школах, інших установах. Приємно, що колектив Королівської школи подбав про відкриття світлиці відомої землячки у своїх стінах. Тут зібрано багато її робіт, які вчителі привезли до музею на вечір-спогад про єдину жінку-скульптора і кераміка в області.

На стенді є унікальна світлина – чоловік із Канади тримає в руках розписаний таріль Лідії Стасюк. Це тільки один випадок, коли музейним працівникам вдалось відшукати власника такого фото. А скільки ще є людей, яким пощастило мати у своїх колекціях ці неймовірно красиві керамічні роботи і про яких нам нічого невідомо?

   В останні роки здоров’я підводило Лідію Зіновіївну. Їй все важче було займатися улюбленою справою, виконувати замовлення. Та все ж вона старалася. І не дивлячись на негаразди, організовувала виставки, брала участь в конкурсах.. Все ж зуміла збудувати ту омріяну для роботи кераміка піч, яка ще їй добре прислужилася. Але рано пішла від нас ця маленька і мужня жінка.

І тому сумно на душі, бо рано втрачаємо чомусь найкращих.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   10117