В Тернопільській області знаходиться селище міського типу, районний центр під назвою Козова.
В Австрії, в державному архіві зберігаються світлини, які були зроблені на території цього населеного пункту в часи Першої світової війни військовими фотографами айстро-угорської армії.
Перегляньте також:
З загальної історії Козової відомо, що наприкінці серпня 1914 року Козову окупували російські війська.
Потім протягом 1915—1916 років і першої половини 1917 року містечко Козова кілька разів переходило з рук у руки. В липні 1917 року його знову захопили австро-німецькі війська.
Під час Першої світової війна містечко частково зруйноване, що частково підтверджують представлені світлини.
Козова згадується в книзі британського генерал-майора Альфреда Нокса «Разом з російською армією. Щоденник аташе. 1914-1917». Автор висвітлює події, що відбулися на Східному фронті, описує бої на території Німеччини, Польщі, Російської імперії, розповідає про політичні заворушення, що передують лютому і жовтні 1917 року. Нокс відтворює події та дає їм особисту оцінку.
Кілька записів зі щоденника Альфреда Нокса, які були зроблені під час його перебування в Козовій:
1917 р. Козова – «Планом генерала Корнілова передбачалося завдати удару в північно-західному напрямку на Надвірну. Він не сподівався переходити через Карпати. Так само думали і в військах. Один із солдатів частини, що стоїть в Карпатах, заявив йому: «Пане генерале, ми підемо вперед, тільки ці місця незручні для наступу. Якщо ми візьмемо цю вершину, то перед нами завжди буде надаватися чергова наступна, їм не буде кінця, і від наступу не буде ніякого толку ».
21 червня 1917 р. Козова. – «У Станіславі і Тернополі біжать солдати, грабують і ґвалтують, але в Калуші «найбільш вільна армія в світі» продемонструвала такі відверті звірства, яких не знали навіть при жахах Великої війни».
17 червня 1917 р. Козова – «На цій ділянці фронту є цілі частини, де вважають за краще лише читати надруковану і поширювану на німецькі гроші «Правду». А чого можна очікувати від солдатів, отруєних такими матеріалами? В інші частини щодня привозять сотні примірників російських газет, надрукованих німецьким Генеральним штабом, де особлива увага приділяється нападкам на Англію».
26 червня 1917 р. Козова – «Солдати деяких частин говорили: «Ми підемо в наступ, але якщо нічого не вийде, ми повбиваємо офіцерів штабу корпусу. Один із солдатів запропонував під час мітингу, що на чолі наступаючих військ повинен йти командир корпусу в супроводі всіх трьох начальників дивізій. За ними повинні слідувати 12 командирів полків, потім – інші офіцери, а вже найостаннішими підуть солдати».
31 червня 1917 р. Козова – «Після прибуття на фронт Керенський з притаманною йому енергією спробував впливати переконанням на одну з найгірших дивізій в армії – 2-у Гвардійську піхотну. Коли вчора Керенський приїхав, солдати розділилися на дві групи: приблизно шість тисяч зібралися навколо нього, а ще чотири тисячі розташувалися в декількох сотнях метрів на власний мітинг. Керенський заявив, що хотів би поговорити з усіма, і попросив, щоб «вороже угрупування» приєдналася до першої групи. Ті відмовилися, назвали його «буржуй» і заявили, що мають намір завжди боротися з буржуями. Вони відмовилися слухати і надісланого до них офіцера, який повинен був переконати їх. Солдати вигукували: «Геть війну! Геть усіх!». Керенський знаходився в дивізії протягом двох годин, але зумів переманити в свою групу лише дуже небагатьох з скупчилися неподалік натовпу опозиції.
Гренадерський полк є гіршим в дивізії, частково тому, що він втратив більше офіцерів убитими, ніж інші гвардійські полки, почасти через діяльність прапорщика-поляка, який пройшов навчання в районі Лемберга.
Добре, що Керенський отримав такий «ляпас», так як це допоможе йому зрозуміти нинішній стан речей, про який, зі слів посла, він не має уявлення».
05 серпня 1917 р. Козова – Корнілов підтримав мене, що якщо запланований наступ провалиться, то союзникам не слід більше розраховувати на Росію. Він заявив: «Якщо Росія припинить боротися, я сподіваюся, що ви візьмете мене в британську армію рядовим солдатом, тому що я ніколи не піду на світ з німцями».
Тетяна Яцечко-Блаженко
Джерело фото: Österreichisches Staatsarchiv
