У дитинстві я був дуже захланим до шоколаду. Я відчував його крізь стіни, у всіх сховках якимось вбудованим шоколадним чуттям. У той час я міг виграти «Битву шоколадних екстрасенсів» заввиграшки, бо заходячи у кімнату, я точно відчував, що тут десь є заникана шоколадка. І вона переходила, так би мовити, у режим шоколадки Шредингера для мами – для неї вона ще ніби існувала якийсь час у пам’яті як реальна, а насправді її вже не було, тільки вона про це ще не знала. Квантові експерименти, короче.
Варто зауважити, що у 90-х шоколад або коробка цукерків була абсолютно незалежною валютою і ходила у обігу поруч гривні і долара. Запакована коробка цукерків йшла лікарю, лікар ніс її в ЖЕК, з жеку несли у школу вчительці, а вчителька потім несла лікарю. Єдине, що це була перша у світі валюта із терміном придатності. І вже останній, кому совість вже не дозволяла нести безнадійно протерміновані цукерки, відкривав до чаю побілілий шоколад. Дідо з’їсть. Принагідно хочу зауважити, що діди давно заслужили пам’ятника як герої війни із марнотратством – вони щорічно рятують від викидання на смітник 35% ВВП всесвітньої економіки.
Перегляньте також:
За способом поїдання шоколаду діти завжи ділились на дві категорії. Отримавши свою порцію солодкого, одні змітали її блискавично, а інші відкладали частину на потім, з’їдаючи по шматочку і розтягуючи задоволення. І це було величезною стратегічною помилкою. В дію вступали прохання, шантаж, погрози, вимолювання, очі шрекового кота, домовленості і палкі обіцянки. Будь-що, аби отримати ще шматочок. Це був дуже крутий досвід розвинути у собі навички комунікатора і дипломата. З цих дітей виростали амбасадори, торгові представники і політики. Тому коли ви бачите успішного продажника, то знайте – це не МБА школа і не тренінги з продаж. Він просто у дитинстві швидко з’їдав свою порцію шоколаду.
