Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

«На русском!» – сказала так, аби я відчепилася

06.02.2018 11:23   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

В одному з відомих в Індії ашрамів «Прашанті Нілаям» до мене підійшла світлошкіра жінка і тицьнула якийсь папірець. Вже сутеніло, однак мені вдалось прочитати написане. Йшлося про презентацію фотовиставки з Алтайського краю (територія сучасної Росії).

Моєму здивуванню не було меж вже хоча б тому, що знаходжусь я в Індії. Це, по перше. По-друге, ашрам – це не світський простір.  По третє, дитинство і юність мого батька минули в тих краях, адже його матері, а моїй бабусі вдалося врятуватися-виїхати з України напередодні голодомору, на відміну від материних батьків.  На ту мить її чоловіка (а мого діда) вже не було: застудився в окопах громадянської війни, дістав сухоти і помер. Бабуся була вагітна моїм батьком. До України вони повернулися на початку 60- х. Про таємничі і загадкові місця Алтайського краю багато разів чула якраз від батька, зокрема про містичне прісноводне озеро Байкал, де тато підлітком рибалив і купався. Не раз він розповідав, що у їхньому дворі, де вони жили, було багато представників різних національностей. Вже тоді там мешкали і китайці, і монголи, оскільки неподалік проходив кордон з цими країнами.

Сама виставка, яку облаштували в невеличкій кімнаті, особливого враження не справила, бо представлені світлини не оригінальні, а надруковані поліграфічним способом. Здивувало інше: імперські амбіції її організаторів. Під однією світлиною побачила підпис, де була вказана назва одного з найбільших алтайських плато – Укок. Я запитала в керівника – жінки: якою мовою це написано? Справді, мені стало цікаво, бо у свій час знайомилася з  китайською культурою і традиціями. На що почула впевнену відповідь: «На русском» . Сказано було так, аби я відчепилася. Відповідь мене не влаштувала, бо це була неправда. І тоді я вирішила зайти з іншого боку: «Добре, а які народності живуть у вас на Алтаї?». Білявка здивовано зиркнула на мене і знову впевнено відповіла: «Русские».  «Як русскіє, це ж Алтай?!». Якраз підходив час відкриття виставки і, щоб уникнути зі мною суперечки, вона сказала: «Алтайцы!».  Далі було ще цікавіше, адже прийшли  індуси, які живуть при ашрамі. Для них перекладали з російської на англійську: «Ми приїхали до вас сюди від імені нашого вчителя, який послав нас, щоб ми розказали вам про прихід нових вогненних енергій…».

Спочатку я не повірила почутому…  Як так, приїхати  «в чужий монастир» і встановлювати там свої правила? Та ще й не просто в чужу країну, а в Індію, багату на свої тисячолітні традиції, зрештою, культуру, віросповідання. Май своє, але разом з тим, поважай чуже.  Далі я вже там не сиділа, бо ще й побачила збоку гору літератури, яку росіяни видно запланували продавати-нав’язувати всім присутнім. Книги були товстенні, з твердою палітуркою. І все це добро везлося літаком…

Натомість «вдома» відкрила сторінку Вікіпедії  там, де мова йшла про народності Алтаю. Кумандінці, тубалари, тофалари, телеути, сойони, іркіти. Це тільки поверховий перелік.  А ще я дізналась, що китайський літопис стверджує про те, що сучасне корінне населення Гірського Алтаю є потомками древніх племен і спадкоємцями великих культур хуннів, тюрків, уйгурів, киргизів, кіданей, монголів і джунгар. Згодом викристалізувалися чотири споріднених етнічних групи: теленгітів, тубаларів, кумандинців і челканців. Цікаво, чи є на планеті територія, де ще не ступала нога росіянина видимо і невидимо? Для мене ще раз підтвердилися слова чеського поета Гавела про те, що біда Росії у тому, що вона не знає (і не хоче знати – авт.) де починаються і закінчуються її справжні кордони. Особливо це відчули ті народи, з якими вона в сусідах.  І особливо це відчувається тоді, коли ти не вдома, а на чужині.

До слова. Написавши цю статтю, я засумнівалася , а, може, не треба розповсюджувати. І так он стільки довкола інформаційного негативу.  І раптом мені потрапляє до рук стаття індійського святого Сатья Саї Баби,  де я прочитала таке: «Легко потурати гріховним діям, але дуже важко переживати їхні наслідки». Мої сумніви швидко розвіялись.

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null
Фото: Валентина Семеняк

 

null   null

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   3594