Двадцять першого січня – Різдвяний день, в народі його ще називали Пів-Івана. Крім того, цей празник відомий ще як «Виряджання (Проганяння) свят», що пов’язано із завершенням усіх свят.
Відзначається рівно через два тижні після Різдва Христового. В цей день вшановують пам’ять Григорія Чудотворця, ченця Києво-Печерського монастиря, який вживав у їжу лише неварене зілля, яким зціляв хворих.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам, бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. Також був звичай пригощати цього дня кума з кумою. У цей день ще утримувались від виконання звичайних господарських робіт, але ця заборона вже наприкінці XIX ст. діяла не дуже суворо.
У деяких місцевостях занесення до хати інструментів ткацького ремесла мало обрядовий характер. Заміжні жінки, прив’язавши вірьовку до днища із гребенем і волочачи їх від хати до хати, гостювали по черзі в кожній, оповіщаючи, що сьогодні ввечері будуть «свята проганяти», тобто збиратися на останні складчини. Цей звичай називався «виряджати святки», або «роз’їзди», «гребені».
Чоловіки в минулому сторіччі брали в’язанки гречаної соломи, яку молотили в пилипівський піст, і розносили їх по сусідах. А зайшовши до хати, гість казав: “Нате вам ковбаси!” Після цього в цій хаті починалося «частування», якщо його там не було від самого ранку.
Наведемо один із прикладів того, як на Різдвяний день селяни збиралися всім селом на Київщині «Проганяти свята». За обрядовим столом виголошували різноманітні тости, побажання, примовляння. Як і годилося, першим робив це господар:
-Померлим душам,— казав він,— царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається, а нам пошли, Боже, вік і здоров’я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-покої і з вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам діждати жати, спочивати та людям честь віддавати!
Присутні відповідали:
– Дай, Боже!
– Хай Бог хліб родить та скотину плодить!
– Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!
– Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб корівка доїлась!
– Роди, Боже, жито, пщеницю, а в запічку дітей копицю!
До речі, подібний обряд, який називався «Проганяти кутю», влаштовували й парубки. Для молоді також закінчувалися святки, бо вже, як казали з цієї нагоди,— «Тік і притік причинок приволік», себто пора братися за роботу.
Як ми знаємо, наші предки вміли не тільки працювати, але й розважатися. Щоправда, організовували колективні гуляння не будь-коли, як це робиться нині. Вчиняли празники і колективні застілля переважно взимку, коли було вдосталь вільного часу. З настанням хліборобського сезону припинялися будь-які розваги і, насамперед, вживання спиртних напоїв. Це вважалось аморальним і суворо засуджувалося звичаєвим правом. Натомість взимку селянин мав змогу відпочити і сповна використовував таку можливість.
Народні прикмети:
21 січня стеж за вітром: подме з півдня – на грозове літо.
