Тернополянка Зоряна Биндас для того, щоб бути у гармонії з іншими, каже те, що думає, для того, щоб бути гарною, не доглядає за собою, не надягає маску гламурності, не намагається більше спати тощо. Вона просто багато працює і залишається собою у всіх проявах життя. Зоряна – керівник інтернет-газети «Доба», журналістка, акторка, вегетаріанка, любить гори і обожнює тварин. Сьогодні Зоряна розповідає «НОВІЙ…» про те, в якій іпостасі їй комфортніше і чи почуває себе самодостатньою особистістю, – пише НОВА…
— Я — індивідуалістка зі всіма наслідками, — зізнається Зоряна. – Для комфорту мені потрібна певна автономія. Коли я маю той рівень свободи, який мені необхідний в той чи інший момент, то може бути комфортно в сім’ї, в команді, в колективі, але коли хтось починає претендувати на щось більше, я самоусуваюсь.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
— Хто він – твій чоловік?
— Мій чоловік — найадекватніша людина зі всіх, кого я знаю. Ми почали жити разом, коли йому було 18. До того часу він встиг закінчити школу (в 15 років), попрацювати майстром з ремонту мобільних телефонів, стати кандидатом у майстри спорту, навчитись грати на всіх відомих мені музичних інструментах, виступити на великій сцені, повчитись у виші, попрацювати офіціантом, барменом, арт-директором… Я завжди казала йому, що він геній, бо не уявляла, як можна вміти ремонтувати побутову техніку і водночас вміти вишивати, плести гачком, пекти торти, розбиратись у мікросхемах… Зараз йому 22. Він працює з web-технологіями у крутих міжнародних проектах. Ми вчились в одному виші і на одному факультеті, тільки чоловік пізніше: в нас різниця у віці 10 років.
— А на вигляд — як ровесники. Різниця у віці додає колориту у ваші стосунки? Чи доводилося чути від знайомих чи родичів подив щодо цього? Як взагалі сприймаєш стереотипи щодо віку?
— Різниця у віці ніяк не відчувається. Раніше я думала, що, можливо, це помітно зовні, потім це перестало мене хвилювати. Є чимало стереотипів, що, мовляв, старші чоловіки більш зрілі, мудріші, на них можна покластись, а от в 20-річних в голові вітер свище. Насправді ж усе залежить від людини, а не від її віку, бо інакше у 20 всі мали б бути телепнями, а в 50 — мудрими. Як бачимо, це не так. Читала нещодавно, що в давнину українки не мали права одружуватись з молодшими від себе, бо чоловік мав бути авторитетом, жінка повинна була поважати, слухатись… Гадаю, що людей поважають за мудрість, за вчинки, дії, а не за вік. У мене є друзі, яким 20 років, є друзі, яким 50. Спілкуючись з ними, я не думаю про вік, але і в тих, і в інших є чому повчитись.
— Як дбаєш про себе, щоб бути гарною?
— Не доглядаю за собою. Косметикою користуюсь, можливо, разів п’ять у рік — чим старшою стаю, тим більше лінуюся. Можу нігті нафарбувати — не більше. Колись було: чобітки на шпильках, довжелезні нігті, щодня макіяж… А тепер — одягнула те, що чисте, взула черевики, рюкзак на плечі і все. Дівчата, які щодня наводять марафет — героїні якісь, це ж потрібна купа часу. А ці всі ін’єкції, ботокси, пілінги… Я й тями не маю, що воно таке, аж смішно з себе. Словом, не думаю я про те, щоб бути гарною. Зовнішність — другорядне.
Інколи люди думають, що для того, щоб мати нормальну фігуру, я дуже працюю над собою. Так, я тренуюсь, але не заради фігури, а заради того, щоб виходити на якийсь п’яти- чи шеститисячник. Моя вага незмінно 48 кілограмів, незалежно від того, скільки я їм. Щодо стилю життя, то це як в анекдоті:
— Звідки ви берете силу?
— З мішків витягую.
— З яких мішків?
— Тих, що під очима.
Отак і в мене. Сплю не більше п’яти годин, шість-сім — то вже свято. Нема часу спати більше.
— Колись ти писала вірші, як казала, «без шмарклів». Може, щось змінилося в переконаннях про «шмарклі» і любов за час сімейного життя?
— Мене завжди дратувало те, що поезія в своїй більшості — обов’язково якесь ниття. Свого часу я написала збірку досить попсову, зі «шмарклями», так, аби посміятись. Більшість з тих віршів — тексти до пісень. Ми з чоловіком (тоді ще хлопцем) думали записати альбом, але так руки й не дійшли. Тож, може, ті попсові пісеньки комусь подарую чи продам.
— Зрештою, стосунки без «шмарклів», на твою думку, це якраз і є здорові стосунки?
— У деяких пар стосунки роками базуються на взаємному тріпанні нервів. Не знаю, навіщо люди так себе мучать. Інколи варто просто дати спокій собі чи комусь. Звісно, у всіх є період взаємних притирань, інколи і в зрілих сім’ях виникають непорозуміння, але таке має швидко минути. Особисто я за конструктив. Якщо його нема, то стосунки ліпше поховати і не мучитись.
— Чому одних жінок чоловіки в прямому і переносному значенні носять на руках, а інших принижують? Від кого це залежить?
— Від чоловіків, гадаю. Мені цікаво інше: навіщо деякі жінки терплять ці приниження? Не можу цього зрозуміти. У жінок різні переконання, цінності та звички, але особисто мене би дратувало, якби хтось пробував носити на руках, тому з усіма хлопцями, які приносили квіти, говорили компліменти і переконували, що вони мають платити за мене у кафе, стосунки закінчувались дуже скоро. Мене таке нервує.
— Твій рецепт подолання сімейних криз?
— Не знаю, у нас не було сімейних криз.
— Що таке кохання? Як зрозуміти, чи кохає чоловік жінку?
— Точного визначення не дам, бо для кожного це своє. Та й навіщо такі широкі поняття заганяти в межі визначень? Мені здається, що любить чи не любить — зрозуміло відразу. Та й узагалі чимало речей можна зрозуміти без слів.
— Ти могла б уявити себе домогосподаркою?
— Зараз уявити себе домогосподаркою не можу: я не готую, вдома в мене безлад. Колись у дитинстві мама казала, що от, вчись пекти, готувати, закручувати, ти повинна це все вміти. І я навіть пекла торти, готувала різні смаколики. Дурня це все насправді, не розумію, для чого тратити час на кухню, якщо можна займатись важливішими справами. До 20 з копійками років прала руками, ще й треба було воду з криниці принести, нагріти… А в нас з чоловіком недавно машинка зламалась, місяць майстра не могла докликатись. Десь тричі прала руками — матюкалась так, що, мабуть, сусіди чули. Більше таким не займатимусь, тим паче, що машинку полагодили (сміється).
— Якщо домашні звикають, що жінка весь час в рутині, її сприймають як обслуговуючий персонал. Чи бачила у житті такі приклади? Чому так стається?
— Була якось в гостях у знайомих. Після обіду кажу: «Давайте буду мити посуд». Мені відповідають: «А навіщо? У нас мама завжди миє, залишай, вона потім прибере». Це при тому, що вдома, окрім мами, ще четверо дорослих. Я була шокована, почала мити посуд, то вони дуже дивувались спершу, потім взялись мені допомагати. В нашій сім’ї домашні обов’язки поділені приблизно порівну: якщо я прибираю, то чоловік готує їсти, або навпаки, тільки в котів обов’язки незмінні: дуріти, перекидати все, губити шерсть (сміється). Жодного разу не чула від чоловіка чогось на кшталт зготуй мені їсти, бо ти жінка. То швидше я можу нити, що от нема нічого їсти, може, ти б борщ зварив. На щастя, чоловік чудово готує.
— Ти чітко розділяєш роботу та дім, чи ці сфери для тебе не пов’язані?
— Щоранку прокидаюсь не пізніше 6-ої години, відразу сідаю за роботу. Їду в центр десь аж на годину 11-ту, коли всі важливі тексти написані, коли найважливіше зроблене, бо між людьми вже не буде нагоди сконцентруватись. У вихідні зазвичай теж працюю вдома.
— Що означає успіх для жінки? Чи досягла ти його?
— Для когось успіх — спекти бізе, для когось — очолити міжнародну корпорацію. Зазвичай не думаю про абстрактний успіх, а про конкретні результати окремих проектів
— Якою, на твій погляд, повинна бути ідеальна жінка і чи варто прагнути до ідеалу? Зрештою, чи жінка взагалі щось повинна?
— Ідеал — це поняття відносне. Для когось ти ідеал, а для когось — кара Божа (сміється). Варто просто бути собою.
— А ідеальний чоловік? Як на мене, то жити з чоловіком в одному домі, це все одно, що піти з ним в розвідку – все проявляється.
— Ідеальний чоловік — це мій чоловік. Але для мене, за цих обставин, у цей час. А ідеальні стосунки — коли людям добре вдвох, але й добре окремо. В стосунках має бути свобода. Для прикладу, я ходжу у високі гори, це переважно закордонні мандрівки, які тривають кілька тижнів. Це трохи небезпечно… Але завжди я отримувала підтримку, як і в усіх інших починаннях, до речі. Чоловік теж інколи має потребу проводити час з друзями чи «зависнути» в іграх на своїй приставці. Це нормально.
— Чи відчувала заздрість від жінок? Як реагуєш?
— Не відчувала заздрості ні від жінок, ні від чоловіків. Та й чому заздрити? Хто кому боронить працювати по 16 годин на добу? Але зазвичай робота мені в кайф, не все так страшно. За свої 32 роки я не нажила жодних статків: пробувала одне — не йшло, бралась за інше. Так, у мене є невеликий бізнес, зароблене я вкладаю в нього або витрачаю на мандри. Хіба двоє крутих котів у мене є, от це — важливо, можна заздрити. Жартую…
— А якщо жінку переслідують невдачі, то з чого їй слід починати працю найперше? Зрештою, що таке невдачі?
— Жінки інколи вірять в байки про слабку стать. Буває, свідомо або підсвідомо обирають роль жертви. Тоді людину починають «переслідувати невдачі», але насправді це події, на які сама людина себе програмує. Таке й з чоловіками буває. Інколи перебування в ролі жертви дає вторинну вигоду, певні зручності для людини. Наприклад: жінка чи чоловік, обравши роль жертви, не можуть знайти хорошу роботу. Це, з одного боку, заважає, а з іншого — з дитинства вони звикли, що коли тобі погано, то тебе люблять більше, приділяють увагу, тому в підсвідомості залишилось «мені має бути погано, щоб мене любили». Це окрема велика тема, не буду заглиблюватись. Інколи намагаєшся вивести людину на інший рівень, показати різні варіанти, але насправді вона не хоче нічого міняти. Інколи хоче, та не знає з чого почати. Варто позицію слабкості міняти на позицію сили. Це не завжди буває швидко.
— Часто можна почути про просте жіноче щастя, особливо коли жінку вітають з днем народження чи ще чимось. Як реагуєш на цю затерту фразу?
— Мені завжди дуже смішно з цього «жіночого» щастя. Не знаю, чим воно відрізняється від чоловічого. Гадаю, щастя не має статі.
Наталя Лазука
