«Любіть мене такою, як я є…»
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Слоган проекту — «пишна та розкішна», а головна мета — зламати застарілі стереотипи краси. Понад 1300 пишних, проте від цього не менш розкішних дівчат з майже трьох десятків міст України та навіть з інших країн — Грузії, Польщі, США, Білорусі — вирішили на своєму прикладі показати, що краса не обмежується модельними параметрами. Серед них і наша Ірина…
«Це був перший кастинг у моєму житті, — розповідає дівчина. — До того часу я пробувала себе як модель хіба що у фотозйомках, бо й сама захоплююся фотографією… Я зовсім не готувалася до участі в проекті, оскільки й гадки не мала, що справді РЕАЛЬНО туди потрапити. Жартувала, що коли знімали промо-відео до проекту, то, на відміну від дівчат на підборах і при повній «бойовій готовності», у скромних джинсах та кросівках виглядала так, ніби у мене 45 соток городу… (Сміється, — авт.)
Із суддею проекту, дизайнером Андре Таном.
У дитинстві я була худенькою, проте в класі другому чи третьому у мене виникли серйозні проблеми зі здоров’ям і мене лікували шаленими дозами антибіотиків та гормонів. У результаті я набрала понад 20 кілограмів… Через постійні цькування однолітків у школі моя самооцінка була нижче нікуди, і нині найбільшим своїм досягненням вважаю уміння сприймати і любити себе такою, як я є… До слова, судді проекту, навпаки, вважали мене недостатньо «пишною» і натякали, що можна було б і набрати кілька кілограмів, проте я відмовилася: «Узяли мене такою, як я є, — то й любіть такою…» (Сміється, — авт.) Узагалі ж нашим суддям окрема подяка — за те, що підтримували, надихали і не шкодували теплих слів. Я щаслива, що довелося працювати з ними…»
У рідних Заліщиках.
«Усі Заліщики гули…»
Аби знати, що далі чекає на нашу землячку в модельному шоу та як далеко вона зайде, дивіться проект. «Підписавши контракт з «1+1», я не маю права розголошувати будь-яку інформацію про проект, проте зазначу, що своїм результатом у ньому задоволена, — тримає інтригу Ірина. — Напруги у чималому дівочому колективі я зовсім не відчувала, у мене склалися хороші стосунки зі всіма учасницями. Я дуже комунікабельна, люблю спілкуватися з людьми і з усіма можу знайти спільну мову. Конкуренція, звичайно, була, і то неабияка, проте в межах розумного — без ножів у спину.
Я хотіла донести насамперед ту думку, що кожна дівчина, навіть із нібито провінційного містечка, може досягти поставленої мети, головне — не зациклюватися на якихось своїх недоліках і йти вперед…
Про те, що збираюся спробувати свої сили у модельному проекті, ніхто, окрім моїх батьків, не знав. А уже наступного дня після виходу першого випуску «Model XL» усі Заліщики гули, а мій телефон «розривався» від дзвінків…
Оскільки містечко у нас невелике, зізнаюся, беручи участь у проекті, відчувала певні побоювання на тему «що ж скажуть люди», проте пам’ятала, що саме цей вислів поховав найбільше мрій у цьому світі… Тому, думаю, з модельною стезею мені ще довго буде «по дорозі»…
Нині Ірина навчається на четвертому курсі Чернівецького Національного університету ім. Юрія Федьковича, де здобуває фах перекладача з англійської мови. «Не скажу, що наступного дня після виходу проекту «прокинулася знаменитою», проте уваги до моєї персони, звичайно ж, побільшало. (Сміється, — авт.) а як буде далі — буде видно…»
