Непомітно і скромно пройшов творчий вечір пам’яті тернопільського поета Степана Алича, який організував професор педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка, Олег Смоляк. Справді, про цього поета у нас знають дуже мало. Та й то, якби не його товариш – літературознавець Ярослав Гевко, то, хтозна, чи й взагалі збереглися б рукописи. В обласному краєзнавчому музеї – колисці людської пам’яті, зібрались представники тернопільської інтелігенції, ті з них, хто безпосередньо спілкувався колись із Степаном.
– Степан Алич музикальний поет. Через стан здоров’я самотужки здобув середню освіту, – каже Олег Смоляк. – Відчувається, що йому дуже бракувало спілкування. Та все одно дивує його любов до життя, до світу, який для нього був той, що він споглядав у вікні. А ще мене вразила глибока і щира душевність, самобутній талант цієї людини. Якщо для творчості поета Ярослава Павуляка, поезію якого люблю і досліджую, характерним символом був «блудний лебідь», то для Степана Алича – сонячне проміння. Мабуть тому Ярослав Гевко, який впорядковував поетову збірку, назвав її «Розп’ятий промінням».
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Доля цього поета трагічна. Йому було два роки, коли померла мама, потім брати. А коли йому було десять років, він упав з тополі і зламав хребет. Ця травма позбавила його можливості жити повноцінним життям. Більшу частину свого короткого життя він провів у будинку інваліда. Рятувався поетичним словом. А ще – друзями, які його підтримували. Серед них був Ярослав Гевко, який згодом упорядкував і видрукував вже після смерті поета його поетичну збірку.
– Книжка «Розп’ятий промінням» – правдива матриця Душі і Духу Степана, – розповідає пан Ярослав. – Незважаючи на фізичне обмеження, Алич сягнув досконалої духовної Божої суті і Божої Любові. Ставши поетом, залишив свій світлий слід на землі. Я довго не міг втямити: звідки він черпав силу для творчості і як йому відкривалась Істина? І аж тепер, через десятиліття, пізнавши Пророка і Мислителя Миколу Руденка, сповнившись вірою та силою Духу, зрозумів, що Степановою рукою водив Космічний Розум – ласка Божа його не проминула. Він здобув для Творця найцінніший досвід, засвідчивши Йому, як може вести себе наділена власною волею і правом вибору частка Його Самого в екстремальних земних умовах.
Знаючи умови, в яких перебував скалічений Степан, мене дивувала філософська глибина його поезій. Не читаючи Бібліїї, не п’ючи з джерела Божої Мудрості, він писав:
… Щоб жити вічною присутністю любові,
Тривожно сам переселяюсь у слова.
Про Степана Алича розповідали директор Тернопільського краєзнавчого музею Степан Костюк, письменники Олег Герман та Ірина Дем’янова, поет Арсен Вікарук. До слова. Пані Ірина – авторка сценарію документального фільму про самобутнього поета «Небо любові». Натхненно і щиро читали поезію Степана Алича професор Олег Смоляк та літературознавець Ярослав Гевко, студенти факультету мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка. У їхньому виконанні, до речі, прозвучали чудові музично-пісенні композиції.
Фото: Валентина Семеняк
