Після того як Національний банк України випустив в обіг гривню, я мав візит до Ізраїлю. Центральний банк цієї країни був одним з тих, хто надавав Україні технічну допомогу в організації фондового ринку. Саме цій тематиці, здається, і була присвячена та поїздка. Мене зустрів голова правління банку, мій хороший товариш Яків Френкель. Потім, коли була Помаранчева революція, він приїжджав на київський Майдан, носив помаранчеву стрічку і як дитина був захоплений революційним духом київської юрми. Того дня я привіз йому сувенір та інший привід для радощів — перші карбовані монети українського Нацбанку:
— Друже, оце у нас тимчасово не працював монетний двір, а тепер ми його знову перезапустили, і це — його перша продукція.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- У Зеленського готують відставки в уряді: кого з міністрів можуть звільнити
— А скільки років у вас не працював монетний двір?
— Десь 900 років!
Френкель цей жарт підхопив:
— Давай підійдемо до вікна!
Підходимо. За вікном майже на кожному стовпі можна було побачити стандартну білу табличку, яка за форматом і стилем нагадувала дорожні знаки, що позначають назву населеного пункту. На тих табличках синіми літерами єврейського алфавіту було щось написано. Яків підвів мене до вікна і питає:
— Ти бачиш ту табличку?
— Бачу.
— А ти знаєш, що там написано?
— Не знаю.
— А там написано: «Єрусалим — столиця Ізраїлю всіх часів». Тут у нас єврейської держави дві тисячі років не було. Тимчасово.
Так він повернув мій жарт.
Близько 900 років Україна не мала власного монетного карбування. Тільки у короткий період української Незалежності 1918–1920 років тут було з’явилися власні паперові гроші. І ось прийшов час, коли в Україні знову з’явилися і свої монети, і свої банкноти.
Виробництво грошей — то ознака державності. І коли ти дотичний до цього — це щось-таки значить у житті. Проте для того, щоб випустити у світ українську гривню, треба було вирішити тисячі питань. Деякі з цих питань були наскільки неочевидними для неспеціаліста, настільки важливими для успішності грошової реформи. Наприклад, треба було визначитися із концепцією реформи: проводити її за конфіскаційним сценарієм чи навпаки? У владі були прихильники обох концепцій.
І про незадоволених.
Тільки ми випустили в обіг гривню, на другий чи на третій день мені телефонує Олександр Миколайович Ткаченко, тодішній перший заступник Голови Верховної Ради, колишній міністр сільського господарства УРСР і Герой Соціалістичної Праці. «Здрастє» він сказав, але відчувається, що говорить сухо і через силу, намагається стримувати себе, чую — Олександр Миколайович у гніві. Зі слухавки бринить скрегіт металу в добре поставленому голосі:
— Вікторе Андрійовичу! Хто вам дав право на грошах розміщати портрети зрадників?
— Олександре Миколайовичу, там нема зрадників.
— Там є зрадники! На десятці!
— Мазепа — не зрадник, Олександре Миколайовичу.
А він так покректав мені в слухавку і каже: «Вікторе Андрійовичу, очевидно, ми вчили різні історії». Взагалі-то, він усе, правильно сказав: ми знали абсолютно різні версії нашої історії і книжки різні читали.
Ініціативи прибрати портрет гетьмана Мазепи з банкнот з’являлися час від часу з певною регулярністю, тож з такою самою регулярністю я мусив виходити і пояснювати, що портретний ряд на українських банкнотах — це данина вдячності тим, хто відігравав історичну роль у нашому національному і державному становленні. Я собі міркував, що навіть той чоловік, який нічого ніколи не читав про українську історію і до кінця не знає, хто ми є, — він подивиться на гривню, і, може, щось у ньому зміниться?! Може, така людина знайде когось, щоб запитати, що там до чого на тих грошах намальоване?! А може, й книжку відкриє?!
Кожна банкнота несе заряд інформації про Україну. Кожна банкнота — це як послання з минувшини, як послання від засновників Української держави та від батьків нації у майбутнє. Там зашифровані часом потаємні смисли: погляньте на банкноту у 500 гривень! Про що вам скаже фонтан зі старовинного фоліанта, зображений на тій банкноті? «Неравное всем равенство» написано старокнижною — «Нерівна всім рівність». А я додам іще з тієї мудрої книжки: «Бог схожий на багатий фонтан, що наповнює різні посудини за їхньою вмістимістю. Ллються з різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкола фонтана. Менша посудина має менше, але в тому є рівна більшій, що вони обидві однаково повні».
Може, ці слова на банкноті — то гарний привід зазирнути у добру книжку, подумати над тією вісточкою з далекого сторіччя від мудрої людини, згадати його ж, сковородинівське: «Пізнай себе»? Може, ці слова про кожного з нас у цьому світі?
Або погляньте на купюру в одну гривню — на звороті перших випусків здіймалися колони Давнього Херсонесу. Пізніше, після мене, був один голова Нацбанку, який сказав, що це — руїни і їх треба прибрати з грошей. І прибрав. Не можу погодитися, що це — руїни! То не руїни — то символ нашого становлення, то місце, звідки пішла та духовна ідеологія, яка мою націю виколисала і з якою в запліччі вона по сьогодні ходить, навіть коли часом забуває про це! Це місце Хрещення, знаковий момент нашої історії, корінь нації.
До кого не звернися на тих грошах — той ряд наших апостолів невипадково постав: усі вони там для того, щоб ми сильніше прийняли свою ідентичність, щоб ми ліпше зрозуміли, хто ми є, щоб ми чули глибше, що ми одна родина, одна сім’я. Тому так важливо, щоб з того банкнотного ряду на нас дивилися очі саме тих людей: князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, поетів Івана Франка, Тараса Шевченка, Лесі Українки, історика і засновника новітньої української державності Михайла Грушевського, філософа Григорія Сковороди. Я не думаю, що колись постане питання цей ряд змінити: переконаний, що той вибір був дуже правильний.
Творці української гривні розставили ясні акценти: ті, хто на грошах, не несуть нічого, що руйнує нас, але разом з тим вони спонукають трошки по-іншому подивитися на наше сьогоднішнє буття. Кожний з них — творець, мудрець, консолідатор, символ.
Я розумію, що значить у 1996 році видати десятку з портретом Мазепи: для людей, що виросли на радянському, імперському історичному міфі, було просто невідомо нічого, окрім його «зради» в обставинах московсько-шведської війни та псевдоанафеми по ній! З радянських, чи з імперських підручників неможливо було дізнатися нічого: ані справжні його мотиви у тій непростій ситуації, ані факт, що той, кого потім публічно відлучали від Христа, збудував в його ім’я та славу більше храмів, ніж фундатори християнства на цій землі Володимир Великий і Ярослав Мудрий, разом узяті.
Я глибоко переконаний, що людина, яка боролась за нашу Незалежність, — вона є героєм. Ми колись правильно прочитаємо його місію — місію Івана Степановича Мазепи. І може, просвітницька робота Національного банку когось спонукає до якихось нових для себе почуттів?! Почуттів, що приведуть до розуміння місії чоловіка, який 300 років тому так глибоко і відчайдушно замислився про нашу державну Незалежність?!
