Ірина Мадзій

Ірина Мадзій

власкор газети "Вільне життя", журналіст, кореспондент

 «Борщівська вишиванка»: Це вишиття для мене, як бальзам... (Фоторепортаж)

11.09.2017 21:29   Джерело: TeNews
Автор : Ірина Мадзій

У Борщеві удесяте вшанували свій символ – «чорну» сорочку. Цьогоріч фестивалю дали коротку і лаконічну назву - «Борщівська вишиванка», а сам він став всеукраїнським.

Приємно відзначити, що з року в рік свято стає дедалі популярнішим, а організатори намагаються додати щоразу нове і цікаве у святкуванні. А це, звісно, викликає неабияке зацікавлення у поціновувачів справжньої  вишивки «глухого Поділля»,  яка вже стало відомою далеко за межами України.                                             

Надзвичайно пізнавальною, особливо для тих, хто вперше побував у Борщеві, була виставка вишитих «чорних» сорочок із фондів Борщівського музею. Її щороку урочисто відкривають для відвідувачів напередодні святкувань. Це справді унікальна подія! Адже то не просто виставковий одяг, кожна сорочка – це ретельно записана історія її створення. Михайло Сохацький, директор музею та зберігач фондів Леся Грабик розповідають про автентичну колекцію так, що хочеться слухати і слухати.  Ось, наприклад, унікальна весільна вишиванка  кінця минулого століття із села Юр’ямпіль, на якій дбайлива наречена вишила собі оберіг. Так само вигадувала для себе узор – подібного більше не було на ціле село.

Взагалі наші бабусі були надзвичайно творчими і вмілими вишивальницями. Це вже тепер узори можна запозичити в мережі Інтернет і вишити хоч десять однакових зразків. Сто років тому, а то й більше, все було по-іншому. Довгими зимовими вечорами кожна дівчина чи жінка намагалася вишити до весни свою неповторну вишиванку. Неповторність була у всьому: у виборі кольорів, техніки зашивання нитки, кольору, крою.

Сорочка «народжувалася» важко, вона у прямому значенні цього слова була полита потом. Адже все починалося із коноплі на городі (льон на теренах Борщівщини не вирощували). Ці коноплі треба було вчасно вибрати. Яякщо ж на день-два спізнитися, - то про майбутнє полотно можна  забути до нового врожаю. Така агротехнічна особливість цієї примхливої рослини, і наші бабусі знали усі секрети її збирання. Далі був важкий і довгий процес вимочування у річках і ставках, вичісування і, власне формування нитки. Пізніше вже ткали полотно, яке ще усю зиму вимочували у діжах із золою. Вважалося, що від морозу воно здобувало гнучкість і еластичність. Навесні, схожі на мішковину сувої білили на сонці біля річок до тієї пори, поки полотно  не ставало набагато білішим. До речі, білосніжність можна було регулювати. Якщо жінка мала намір пошити собі шлюбну або святкову сорочку, то мусила її вибілювати ретельно. А ось полотно для повсякденного одягу вибілювали лише трохи. 

Чоловіча сорочка із Борщева, датована 20-ми роками минулого століття, теж є унікальною на виставці. У кольорових рослинних орнаментах вишито Тризуби – символи незалежної України. За носіння такої сорочки, під час панування Польщі на наших землях, можна було поплатитися життям. Але власник вдягав її до церкви і пишався такою вишивкою. Лиха доля минула цього чоловіка, а родичі передали сорочку до музею, як подарунок для прийдешніх поколінь і приклад нескореності і любові до України.

Скільки було сказано, написано, знято фільмів саме про борщівську вишиванку! До цієї теми вдавалися найвідоміші науковці, колекціонери, дослідники. І всі сходилися на думці, що «чорне» вишиття має якийсь сакральний зміст.  Борщівські науковці переконані: ромбики, завитки, знаки сонця і півмісяця перекочували на вишиванки ще із часів трипільської культури. На керамічних виробах, які знаходять під час археологічних експедицій Борщівського краєзнавчого музею, є такі ж знаки.

Читайте також

На Тернопільщині вишивають унікальну карту єднання українців                                   
Вишиванка у Тернополі – не тільки стильно, а й фінансово вигідно
Тернопільська етногалерея «Спадок» підтримує всеукраїнський флеш-моб до Всесвітнього дня вишиванки (Відео)

Хто і як вперше поклав візерунок чорною бавняною ниткою на полотні, - здогадка ця губиться у віках. Проте сам процес «зашивання», як називали наші бабусі своє заняття, дуже давній. Довший час вважалося, що давня техніка вишивки втрачена для нас назавжди. Над ребусом «якими саме техніками вишивали сорочки» билися численні науковці.  Своє вагоме слово у цій темі висловило подружжя науковців Людмили ( родом із Борщева) та Олексія Покусінських. Їх унікальне видання «Борщівська народна сорочка. Матеріали. Крій. Техніка» стало для багатьох справжнім відкриттям. Загалові відкрився весь утаємничений процес вишивки і відродженими техніками сьогодні користується багато майстринь.

Уже два роки поспіль подружжя навчає цьому ремеслу усіх бажаючих в рамках фестивалю у Борщеві. Їхні майстер-класи стають дедалі популярнішими. Скажімо, цього року приїхали люди аж з Дніпропетровська і Києва. І всіх їх об’єднує одна мета: навчитися вишивати сорочку саме отими сакральними візерунками.

Із нового на вчорашньому святі було цікавим дефіле у борщівських строях із бабусиних скринь. Дійство було варте уваги. Школярі із різних сіл Борщівського району одягнули старі сорочки, очіпки, аксесуари своїх прародичів і розповідали про історію їх створення. У старій скрині можна було оглянути колекцію інших ужиткових речей із сіл Борщівщини і навіть приміряти речі. Ведучим заходу був заслужений журналіст України Петро Довгошия.

Спеціально до фестивалю був започаткований спільний пленер художників «Красо моя, мій рідний краю!» , які зобразили на своїх полотнах визначні та історичні місця Борщівщини. Участь у ньому взяли митці   творчого об’єднання «Потік» Олег Левицький, Василь Стецько, Василь Кучер, Петро Кисіль, Євген Шпак, Василь Дем'янів. 

Також у рамках свята  відбувся показ першого повнометражного документального фільму про вишиті сорочки «Спадок нації».  Автор ідеї та сценарист фільму,  голова кіностудії «Софія» Леся Воронюк, яка була свого часу ініціатором і засновником акції «Всесвітній день вишиванки».  Лейтмотивом фільму стало гасло: «Вишити, щоб вижити».

Леся Воронюк розповіла про ідею фільму, яка полягає в тому, що вишиванка – не тільки одяг, але й символ та оберіг, який передається з покоління в покоління як найцінніший спадок. Це не тільки матеріальна, а й духовна спадщина українців. У фільмі  автори вперше демонструють значення вишитої сорочки через призму людських історій. 

Справжнім старожилом фестивалю є Стефанія Вінтонюк із Більче-Золотого. Цю жіночку знають усі, хто бував на святі і в минулі роки. Біля намету свого села вона сидить і пряде веретено, вправно формуючи нитку з уже вичесаної коноплі. На ній унікальна сорочка, якій понад сто років! ЇЇ вишивала ще бабця пані Стефанії.

- Коли бабця вже була старенька, заповідала поховати її у цій шлюбній сорочці, яку сама собі вишила, - розповідає Стефанія Вінтонюк. – Ми  вмовляли, аби залишила для дітей та онуків. А вона каже: « Як не поховаєте в сорочці, то спокою не дам, буду після смерті ходити до вас!». Та все ж таки ми її переконали залишити цей спадок як згадку про себе. І вона погодилася. А взагалі у селах вдавнину жінок і справді ховали у таких сорочках, то традиція! Є поодинокі випадки і сьогодні. А цю сорочку бабуся вишивала технікою «колодка». Дуже дбайливе вишиття. Якщо глянути на виворітню сторону, то ви там не побачите ні гудза. Святкові сорочки вишивали дуже акуратно! Сьогодні у селі є жінки, які вже на сучасному полотні можуть вишити вам сорочку на замовлення такою старовинною технікою.

Із традиційного на фестивалі був спільно зварений борщ у величезному казані на площі міста, павільйони із стравами і предметами ужиткового мистецтва різних сіл Борщівщини і святковий концерт.

Та геть усіх перевершили господині із села Гермаківка. Їх борщ унікальний, його приготування називають «роздільним». Що це таке? Це коли всі інгрідієнти готуються окремо, а потім змішуються. У такий борщ не додають олії чи смальцю, лише масло.  Та щедро заправляють сметаною. Ні в якому випадку не магазинною, наголошують газдині, тільки – домашньою. Не передати і смак гермаківських голубців, печених у печі, та свіжого хліба «на дровах».

Куховарки і пригощали жовто-блакитними канапками,  голубцями у виноградному листі, білим борщем, фаршированою рибою, пампушками і випічкою. Усе це смакувало під хорошу пісню і дотепні жарти аматорів і професійних виконавців. Свято як свято.  По-моєму, воно вдалося і цьогоріч!

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  

Коментарі