Все, що пише для дітей тернопільська письменниця Ірина Дем’янова  – аби долюбити

13.07.2017 15:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

Незабаром з’явиться  нова книга Ірини Дем’янової  із філософською назвою «Плин». Напередодні цієї події у книжковому царстві під назвою «Дім книги» відбулася зустріч читачів з її авторкою. Захід  проходив у рамках проекту «Вітальня у вівторок».  Письменниця, публіцист, редактор (видавництво «Навчальна книга – Богдан»),  краєзнавець Ірина Дем`янова поділилась найсокровеннішим: чим живе, про що думає, про що пише. Допомагав спілкуватись модератор , поет Юрко Вітяк. 

Ідея написання книжки у такому форматі належить очільнику обласної організації спілки письменників України Олександру Смику. І що надзвичайно важливо  –  книжка «піде», в першу чергу,  в районні та шкільні бібліотеки. Це своєрідний мікс, –  каже пані Ірина, –  там мало нових тем. Там тексти, які люблю і які можуть мене презентувати. Я орієнтувалася на старшого школяра, дещиця короткої прози, дещиця віршів різних літ і окрушини-думки, заримовані у 2-4 рядки. Про кожну написану книжку можна розповісти окрему історію. Наприклад, «Комарики-дзюбрики» народились з легкої руки (підказки) мистецтвознавцяТамари Удіної. Це понад 150 епіграм та панегіриків, які присвячені найближчим людям: мистцям, акторам, художникам, письменникам. Одним словом, присвята творчій еліті Тернопілля.

У пані Ірини особливе ставлення до книги, як такої, а все тому, що вже чимало років вона біля витоків народження майбутніх книг. Ви вже, мабуть, здогадалися, Ірина Дем’янова редагує рукописи інших письменників. Попри те, у неї особливий сентимент до літератури, яка написана (пишеться) для дітей. І абсолютно впевнена, що якщо дитина читає, то буде доброю людиною. Людиною честі, гідності, буде милосердною. Бо книжка дає відчуття співпереживання. Як та Харитя, пам’ятаєте, з однойменного оповідання Михайла Коцюбинського? Дівчинка серпом жала, бо матуся занедужала – і вколола пальчик, то увесь клас ридма ридав. Але зараз вже ніхто не плаче над Харитею  – твір забрали з хрестоматії. Колись дитина росла і бачила, що помирали рідні, – міркує письменниця, – нині дитину ізолюють від того. А я думаю, що аби щось у душі визріло  і дитина була милосердною, вона мусить бачити всі прояви життя.

«Можна взяти аркуш, подумати і написати прозу, –  розмірковує Ірина Дем’янова.  –  Вірші так писати я не можу. Я їх мушу виходити, в мені мусить народитися якась мелодика ритму, мені мусить прийти рядок – я не знаю, яким він буде, першим чи останнім, але, як правило, першим. Я не комбіную. Література в чистому вигляді, то є мертвечина».

З чого все колись почалося? Одного разу маленький синочок попросив її, щоб щось знайшла про жолуді, а щось про жовті листочки. Пані Ірині було легше написати, аніж десь щось шукати. Відтоді вона придумувала загадки, математичні цікавинки, казки про цифри, а син ніс тексти до школи. На жаль, на сьогодні вони втрачені. Поновлювати їх письменниця не буде через те, що вже «не в тому настрої, і я вже не така (цитую дослівно). Я вже не вловлю того мигтючого чогось, що колись в мене викликало поетичні рядки».

Якось працювала над серією «Всі празники в гості»: доповнювала  розділи  своїми текстами, узагальнюючими статтями. Так згодом виокремилась і  народилась «Вервиця». Бо виходило, що загальна книжка не авторська, але в ній було багато її текстів. Одного разу  працювала над серією «Час читати» –  редагувала інших. Перейнялася темою не щасливих дітей – захотілось і собі: бігцем написала, бігцем віднесла. Зумисне написала про щасливу дівчинку. Адже нині через війну є багато осиротілих дітей. Ця серія для сімейного читання. Пані Ірина хоче, щоб дитина читала й усміхалась, раділа життю. А ще їй хочеться обняти усіх діток: або скривджених, або недолюблених, і так, як ніби за себе – долюбити. Все, що вона пише для дітей – аби долюбити.

null
Фото: Валентина Семеняк.

Як редактор, пані Ірина  шанує кожного автора і прагне якнайкраще поліпшити текст, «не вбиваючи» особистість письменника, не нівелюючи. Автор у неї залишається самим собою. Остання книжка Наталі Савчук  –  «Діти переступу». Книжка складна, непроста. Сьогодні вона дуже близька її серцю, адже  працювала над нею самовіддано довший час. Помітила, чим талановитіший автор (Ганна Чубач, Дмитро Чередниченко, Галина Кирпа, Марія Чумарна), тим вдячніший за кожну правку. А є автори, яким далеко до відомості вищезгаданих авторів, але вони міркують приблизно так: «На то є редактори» (за Іриною Вільде). Ось така вона – Ірина Дем’янова, невтомна жінка трудівниця на літературній ниві, із співчутливим і добрим серцем.

До слова. Ірина Дем`янова  – член НСЖУ та НСПУ, нагороджена відзнакою за вірші перекладені італійською (2005, «Артекультура», Італія), лауреат обласної премії в галузі культури (краєзнавство) ім. Петра Медведика (2010), літературної премії ім. Іванни Блажкевич (2016) та премії ім. Михайла Дубова (2016). Авторка збірок поезій «Допоки день» (2000), «Увійти двічі...» (2003), «Дві зорі на овиді» (2005), «Ловитва вітру» (2007), «Мандолінова оркестра» (2011); книг для дітей – «Забавлянка» (2005), «Чи втікав би з річки рак?» (2005), «Кого півник розбудив» (2012), «Цікавий зоосад» (2012), «Все навколо веселкове» (2013), «Дивовижа з дивовиж» (2014), «Вервиця» (2012, 2014), «Ната і добрий ранок» (2016), «Рік-чарівник» (2016), «Пізнайкова абетка» (2017). У творчому доробку пані Ірини  сценарії телефільмів, історико-краєзнавчі розвідки, літературознавчі й публіцистичні статті тощо. Окремі тексти були покладені на музику.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews