Малі міста не заражені лихоманкою заробити якнайбільше.
Найнижчі зарплати Тернополя демотивують людей вкладатись у роботу часовими та іншими ресурсами і мимоволі заставляють жити. А відсутність туристичної та бізнес-інфраструктури роблять це життя безсоромно недорогим і приємним.
Перегляньте також:
- Минулорічні статки та матеріальні здобутки нардепів від Тернопільщини
- Конфлікт у Тернополі в бібліотеці: колектив звернувся із заявою до омбудсмена
У Тернополі практично нема кар’єристів, а ті шо є – сезонні, як порізані на колінах джинси. Цього року модні, наступного вже ні. Час тут пливе за своїми законами і тайм-менеджмент тут не прижився. Ділові щоденники та пленери, щедро роздаровані під новий рік партнерам і менеджерам, залишаються порожніми і викидаються наступного року під час розгрібання макулатури в найглибших закутках офісних шаф. Ділові наради проводяться тихенько і при зашторених вікнах, а на нечасті тімбілдінги компанії виїжджають аж в Карпати, подалі від людських очей. Останнім часом, правда, в місті завелась зараза айтішників, які заробляють у валюті і люблять роботу, але вони як вампіри практично не виходять на вулиці вдень і з нормальними людьми не перетинаються.
У Тернополі нікого не гребе яка зараз година у Нью-Йорку чи Токіо, який курс котирування акцій та інша ділова інформація. Максимум – це курс євро і рідше фунтів. Доларів у Тернополі нема, бо українці з доларами самі розгрібають свої іпотеки по Америках.
Це місто давно перейшло на 4,5 денний робочий тиждень, бо в п’ятницю пообіді на роботі сидять тільки сторожі і коханці. І ті, і ті мусять.
Це місто – як кіношний павільйон Голівуду, на кожній вулиці якого знімають інше кіно. Легке відчуття нереальності і здається, що хтось крикне “Стоп! Знято!” і люди на вулицях зупинять свою гру, розійдуться на перекур, хтось зітре піт і поправить грим.
Тернопіль – це така невеличка трагікомедія на дві дії, з шикарними акторами і бідними декораціями, з наполовину породнім залом, але дуже затишна і пробирає аж до хребта.
Малі міста – велика сила.
