Володимир Гевко

Зі смертю у галичан давні та дуже особливі стосунки

Гріб для галичан щось на кшталт домашнього улюбленця

13.04.2017 23:01   Джерело: Соціальна мережа
Автор : Володимир Гевко

Галицьке memento mori починається з вибитого імені та дати народження на надгробному пам'ятнику галичанки, коли ховали її чоловіка і завбачливо одразу вибили імена двох, бо менше мороки і хто його знає які потім будуть ціни. Ще з добрих два десятки років вона приходить полоти пирій і читає своє ім'я на могильній плиті.

Гріб для галичан щось на кшталт домашнього улюбленця - завжди добре припильнований, вичесаний і доглянутий. На Великдень, коли ксьондз ходить кропити по гробах чи в день, коли запалюють поминальні свічки збираються галицькі гробоводи на своє офіційне свято - обговорють ціни на пластмасові вінки, косим оком оцінюють блиск напуцованого граніту конкуренток та пофарбованих штахеток. А їх підопічні мирно лежать біля ніг, святково вбрані.

Похоронні плачі і страждання на Галичині завжди трошки театралізовані. Попри щирий біль та справжнб тугу нормальна галичанка ще мусить плакати "на люди", бо недостатнє голосіння буде потім належно оцінене та перешептане.

Читайте також

Галичани - найбільш ритуальна субкультура з усіх, котрі коли-небудь існували
Галичанський автобус: таємниці навіженої поїздки

- Вона аж вмлівала два рази, - неприкрите одобрення, еталон якості нормально відбутих похорон. І характерний рух затягування кінців хустки під підборіддям.

Нормальна галичанка на старості завжди має поскладаний комплект одягу, в чому мають ховати, розплановано де хто має стояти і шо має робити, хто буде нести гріб і копати могилу. Відкладені двадцять п'ять пенсій на "фіґуру", щоб не як зовсім пропащі, під металевим з труби лежати.

Усілякого штибу цигани і аферисти, котрі видурюють в наївних стареньких їх заощадження, загорнуті у "Вільне життя" - мимоволі продовжують їм тривалість життя ще на 5-7 років, поки знов тре назбирати і відкласти на смерть.

Взагалі смерть для галичанина річ керована в залежності від події чи пори року. 95-річна прабабця не помре, поки не оженить останнього правнука, відгуляє, весела, на весіллі і потім, як на замовлення, через два дні мирно помре, навіть ще голубці на поминки залишаться. Чи якщо копання бараболь - теж відсовує усі другорядні події на невизначений термін. Бо не до того.

На цвинтарях нарешті нормально відбувається родинна комунікація галичан - посварені за життя через городи, спадщини та інші прикрі події, там вони всі вспокоюються і миряться. Доглядаються абсолютно всі гробівці та могили і до них приходять потеревенити про життя, розповісти свої образи чи якусь поточну гіркоту.

Галичина - рідний дім.

А вдома вмирати не страшно.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Соціальна мережа   2536