Віра Стецько з Тернопільського краєзнавчого музею стверджує, що на правому плечі скульптури “Алегорія Мужності” майстер Іоанн Георг Пінзель вирізьбив свій портрет. До початку 1990-х “Алегорія” стояла в Покровській церкві у райцентрі Бучач на Тернопільщині. Віра Іллівна перевезла твір до музею.
— Спотворене болем обличчя на правій руці може бути автографом автора, — припускає Віра Стецько. — У ті часи не прийнято було підписувати роботи, створені для храмів. Тому майстер на одній з останніх робіт вирізьбив автопортрет.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Пінзеля за його скульптури з каменю та дерева, які він створив у середині XVIII ст., називають “галицьким Мікеланджело”. Автор Сикстинської капели жив у епоху Відродження — на три століття раніше. Але про нього відомо більше, ніж про Іоанна Георга Пінзеля. Не знають, якого він роду, як опинився в Галичині, навіть як насправді звучить його прізвище. У різних документах скульптор записаний то як Пінзель, то Пілзень, то Пінзень.
— Уперше ім”я майстра виявили 1906-го в книзі видатків за 1750–1778 роки, — розповідає Віра Іллівна. — За кам”яні скульптури Юрія Змієборця та Леона й Атанасія, встановлені на соборі Святого Юра у Львові, він отримав 37 тисяч золотих (одна така монета важила приблизно 3,5 г золота. — “ГПУ”). Остаточний розрахунок проводили з удовою майстра, бо самого його вже не було в живих.
Польські дослідники в архівах Варшави знайшли старі церковні книги з Бучача. В одній зазначено: “13 травня 1751 року в Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, та Маріанною Єлизаветою Кейтовою, вдовою, у дівоцтві до першого шлюбу — Маєвською”. Вінчання відбулося в бучацькому Успенському костелі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дні Пінзеля в Бучачі – результат багаторічної праці команди однодумців
Через рік подружжя похрестило первістка Бернарда. Віра Стецько припускає, що хлопчика назвали на честь товариша Пінзеля — архітектора Бернарда Меретина. Вони працювали разом над ратушею у Бучачі, церквою у Монастириську, храмом у Годовиці, собором Святого Юра. Меретин будував, а Пінзель витісував скульптури.
Припускають, що саме Меретин рекомендував майстра графові Миколі Потоцькому. При його дворі в Бучачі у 1740–1750 роках працювало багато митців. Потоцький не шкодував грошей ані на храми, ані майстрам.
Ще один запис у бучацькій церковній книзі свідчить, що 3 червня 1759 був охрещений другий син Пінзеля — Антоній. А вже під 4 жовтня 1762 року занотовано, що вдова скульптора Єлизавета Пілзнова втретє вийшла заміж — за якогось Іоанна Береншдорфа.
— Жалобу по чоловікові в ті часи жінка мусила носити рік. Інакше їй не дали б наступного шлюбу, — каже Віра Стецько. — Отже, приблизний час смерті Пінзеля — десь наприкінці 1761-го. Але могили скульптора в Бучачі не знайдено. Невдовзі Єлизавета з дітьми виїхала на батьківщину третього чоловіка в Баварію, до Німеччини.
Невідомо, якого він роду, як опинився в Галичині.
Ще з початку 1990-х науковці пропонують зняти з бучацької ратуші вісім кам”яних скульптур роботи Пінзеля й установити їх у музеї. На даху споруди натомість поставити копії. Фігури Нептуна, Геракла, що вбиває гідру, та Козака, виконані з місцевого каменю-піщанику, втратили окремі фрагменти. Деякі вже не мають голів. Відновлювати їх доведеться за знімками 1920-х років. Багато робіт майстра прибрали до рук колекціонери або вивезли за кордон.
