Сприятлива для творчості атмосфера у тернопільській родині Чмиленків запанувала відразу, як тільки знайшовся вільний час. Для Оксани приводом стала декретна відпустка, а для Олександра – відставка у званні полковника цивільного захисту, яка дала можливість повернутися до улюбленого з дитинства заняття – малювання.
Перегляньте також:
- Піст очима сучасної людини: виклики, сумніви і пошуки істини
- У Тернополі учнів об’єднав спортивно-розважальний захід “EnergyБум”
– Декрет – це дуже творчий період, час, коли народжуються ідеї, з’являється натхнення, – розповідає Оксана. – Вовна, як матеріал для їх втілення, уже давно мені була відома з мережі, подумала, то коли, як не зараз, спробувати. Дуже приваблювала техніка «вовняна акварель», а бажання малювати не відпускало з часів закінчення художньої школи.
Чоловік тимчасом поринув у художній розпис. Родина якраз переїхала у більшу квартиру. Там його першими полотнами були стіни. Так у дитячій з’явився Барон Мюнхаузен, що летить на кулі, а стіна у прихожій стала «вікном» у Венецію. Кожна техніка, окрім бажання, і хисту повинна бути підкріплена знаннями. Багато часу родина приділяла навчанню і саморозвитку.
– Першим моїм вчителем з живопису ще у студентські роки був однокурсник Вітя Сабат у тоді ще Львівському пожежно-технічному училищі. Я допомагав йому розписувати стіни лісовими пейзажами (деякі з них збереглися донині), –пригадує Олександр. – Тоді я вперше спробував працювати з олійними фарбами, мене це дуже захопило.
Служба «викрадала» натхнення, утім іноді підштовхували до творчості дні народження друзів. «В мене до тепер висить твоя картина!» — не раз можна почути при зустрічах. Після звільнення на живописі Олександр не зупинявся. Приваблювала до болю рідна з дитинства графіка, спробував і автомобільну аерографію. Удосконалювався, спілкувався з майстрами, професіоналами. Безперестанку відшліфовував навички. Серед замовлень зараз найбільше портретів, переважно графічних. Це і простий або сепійний олівець, вуглик, пастель. Ціна за таку роботу часом не перевищує 200 гривень.
– Це хороша альтернатива пам’ятним подарункам, – підсумовує Олександр, – особливо зараз, коли людей обмежують фінансові спроможності.
Що ж до Оксаниного вовняного захоплення, то лише на «акварелях» вона не зупинилася. Після спроби збити валяночки для тоді ще очікуваного синочка енергетика матеріалу все більше притягувала. І дедалі важче було змиритися з думкою, що з появою другої дитини хобі доведеться відкласти. Довелося. Та не надовго. З роботою по дому допомагав чоловік. Хобі Оксана намагалася присвятити бодай один день на тиждень. Частенько можна було побачити маму, яка годує дитя грудьми за переглядом майстер-класів.
– Скільки ж ідей тоді визрівало, – ділиться майстриня, – більшість так і залишилася невтіленими. На заміну їм прийшли інші проекти, з часом появилися перші замовлення.
Так упродовж чотирьох років овечу вовну Оксана перетворює на міцне зносостійке взуття, тонкий невагомий одяг, оригінальні головні убори, цікаві аксесуари. Щоправда, окремі вироби потребують чоловікових рук.
– Якісні валянки жінці самостійно виготовити надзвичайно важко, особливо коли сама легша за мішок цукру, – з усмішкою додає Оксана, – тому Сашко не міг залишитися байдужим, долучився до справи.
Свою родинну майстерню пара називає «Палітра тепла» – два слова, що об’єднують Олександрове образотворче мистецтво і Оксанине валяння. Їх вироби успішно розповсюджуються не лише по Україні, а й за її межами.
У серпні в подружжя річниця їхнього спільного життя, а в останні роки ще й творчої діяльності. Тож, бажаємо успіхів і довгих років у любові. А ще під час одного зі святкувань в рамках Дня міста Оксана здивує тернополян приємним сюрпризом, про що ми додатково повідомимо.
