Свого часу я уже писав матеріал на одну дуже важливу і актуальну для нас тему, однак сьогодні хочу глянути на цю проблему дещо в іншому ракурсі. Не знаю як вам, дорогі читачі, але мені здається, що ми в своєму релігійному житті, маючи безліч різних можливостей, прикладів, свідчень, повчань святих, самого Ісуса Христа, не вміємо чи не хочемо брати з них дуже цінні для нашого виховання, духовного вдоскодалення уроки. Ми повинні зрозуміти, що будь-яка біблійна подія, церковне свято, відзначення пам’яті святих нашої Церкви мають збагачувати людські душі, змінювати, оновляти їхні серця, освячувати їх. Певна річ, я зовсім не проти того, щоб у день пам’яті якогось святого, і зокрема тих, яких вшановуємо у липні, ми традиційно привітали іменинників, сказали їм кілька добрих слів, заспівали «многая літа», вручили скромні подарунки чи навіть взяли участь у приготовленій з приводу свята гостині. Нічого не вдіємо: ця практика склалася вже роками. Головне, щоб вона була культурною, поміркованою, християнською.
У таких випадках мене (думаю, що не тільки мене) турбує інше: скажіть, будь- ласка, що таке святкування дає нашим душам? Чи вони можуть від нього збагатитися, вдосконалитися? Не знаю як думаєте з цього приводу ви, дорогі брати і сестри, однак я переконаний, що ні. Що ці традиційні «звичаї», якими так полюбляє вшановувати іменинників більшість, є неглибокими і навіть примітивними.
Перегляньте також:
- У центрі Тернополя тимчасово не буде газу
- У Тернополі стартував Всеукраїнський форум “Незламність пришвидшує перемогу”
Взяти, для прикладу, свята, котрі відзначаємо в липні. Незалежно, чи то різдво Івана Хрестителя, чи верховних апостолів Петра і Павла. Хотілося б з’ясувати: скільки то із нас, урочисто співаючи цим чоловікам чи юнакам, які носять імена цих святих, урочисте «многая літа», замислювалися над суттю їхнього подвижницького життя? Їхньої жертовної праці, духовних подвигів? Чи сказали про це тим, хто з гордістю носить імена цих велетів нашої Церкви. І що найважливіше – чи говорили їм про те, що й вони повинні ставати подібними до своїх небесних покровителів. Орієнтуючись на їхнє аскетичне і подвижницьке життя, намагатися виробити у собі хоч би одну якусь чесноту, поборовши властиві кожній людині різні недобрі звички, схильності, прагнути подолати їх. Це було б найкращим наслідуванням тих святих, чиїми іменами ми охрещені.
Урочисто відзначаючи дні пам’яті святих, потрібно сказати цим чоловікам, молодим юнакам чи навіть хлопчикам, котрі названі Іваном, Петром або Павлом, що ці Христові воїни вели героїчне, подвижницьке життя, і, не зрадивши християнським принципам, а, отже, і Христові, загинули героїчною мученицькою смертю. Або ж, сідаючи за багато накриті столи з нагоди їхнього свята, на яких, окрім величезного розмаїття розкішних страв і напитків, зокрема добірних вин, горілок-коньяків, чи сказали, що, наприклад, святий Іван Хреститель зовсім не пив ні вина, ні п’янких напоїв і харчувався сараною і медом від диких бджіл. Чи відають ті іменинники, які живуть у незаконному, без Божого благословення подружжі, що той же святий Предтеча дуже різко і категорично виступав проти незаконного співжиття розпусного царя Ірода з дружиною свого брата Іродіадою, за що й поплатився власною головою.
На завершення цієї незвичайної теми скажу: «Я добре розумію, що не так просто змінити людину – її характер, темперамент, звички, різні недобрі й грішні схильності, гідне ставлення до своїх батьків, братів і сестер, колег по праці, сусідів. Це може відбутися лише тоді, коли зміниться наш внутрішній світ, наші культура, духовність, погляди на життя. Коли ми просвітимося божественною благодаттю Святого Духа, тим потужним «Світлом істини», яким є наш Спаситель – Ісус Христос. Повірте, шановні читачі, що лише таке святкування своїх іменин чи інших церковних свят, урочистих подій буде цінним і корисним для душі.
