Розмови про вже колишнього лікаря перинатального центру не вщухають уже не перший тиждень. Його звільнення сколихнуло громадськість, бо мало хто вірив, що можливо прибрати Наполеона з його уявного трону.
Перегляньте також:
- Частина Тернополя залишилась без газу: що сталося
- Тактичні штани та взуття: як вибрати й не помилитися
Про те, який Куценко керівник знає найкраще людина, яка працювала з ним і не боїться голосно про це заявити. Анатолій Горчеєв, був анестезіологом у перинатальному центрі «Мати і дитина» і вже не вперше сміливо розповідає правду про управління Куценка.
– Куценко спокійно почував себе у кріслі головного лікаря 13 років, але на все є свій час і нарешті його управління завершилось. Не без причин він викликає обурення колективу та пацієнтів. Куценко виборював цю посаду усіма правдами і неправдами. Посаду здобув, але не розраховував, що він повинен не лише займатись лікарською справою, а й забезпечувати матеріально-технічну базу, працювати з своїм колективом та дбати про господарські справи перинатального. Куценко зміг запровадити страховий поліс, який складає 700-800 гривень і попри це здирати із пацієнтів гроші на усе: ліки, обстеження, УЗД. Він зміг встановити власні тарифи на пологи, кесаревий розтин, аборти та гінекологічні операції та виконувати близько 500 операцій на рік, перебуваючи практично постійно в операційній. Часу на господарські справи просто не залишалось. Йому з легкістю вдавалось відправляти працівників у відпустки за власний рахунок, та й ремонти вони теж робили за власний кошт. Увесь одяг, обов’язкові вакцини від вірусного гепатиту, курси на підвищення кваліфікації теж за гроші працівників перинатального. Куценко зміг перетворити колектив на безхребетний, заляканий організм, що не мав ніяких прав та можливості на власну думку. Створена ним корупційна схема примножувала його статки не по днях, а по годинах. Що він не зміг? Не зміг він створити гідні умови праці для співробітників, полагодити харчоблок, зробити ремонт у конференц-залі, напрацювати авторитет гідного керівника, на якого хотілось би рівнятись. Його одноосібне керівництво – анти приклад для будь-якого керівника, не лише медичного закладу. Обіймаючи таку посаду потрібно дбати не лише про себе та влаштовувати на роботу своїх дітей, а й про іншу свою родину – колектив. Після багатьох років боротьби, я нарешті бачу світло в кінці тунелю для тих, хто залишився там працювати і це тішить.
