Після Калагарівки ріка Збруч, що досі текла рівниною, врізається в Медобірський кряж. Біля сільця Кринцилів, що приліпилося на правому схилі річкової долини, починається чи не наймальовничіша ділянка цього унікального гірського пасма. Ліворуч, на крутому узвишші, видніють бані дзвіниці і храму Свято-Троїцького монастиря, відомого ще із ХVI ст. У печерах, що утворилися в товщі гори, під монастирем колись поляки живцем замуровували повстанців — гайдамаків.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Ті підземелля люди називали калагурами — мабуть, цим пояснюється і слово Калагарівка. Ще збереглися згадки, як цар Петро І, повертаючись із Прутського походу, оглядав замок та укріплення містечка Сатанів. Завітав і в Сатанівську Слобідку, до монастиря. Петрові запропонували послухати проповідь ієромонаха Чижевського, про красномовність якого розголос ширився на всю округу. Під час дійства священнослужитель не помітив, як до нього підкрався царський блазень і вмить ножицями відчикрижив йому бороду. Монах з розпачу і образи привселюдно заплакав, а самодержець, щоб пом’якшити ситуацію, втішив його жменею золотих монет.
Мабуть, у царя ще залишилося золото, бо майже всю похідну скарбницю довелося віддати як відкуп хану Давлет-Гірею, щоб уникнути повного розгрому і полону. То був найганебніший для російського царя похід. Сп’янілий від перемоги під Полтавою, Петро задумав єдиним поривом захопити Балкани, Босфорську протоку і посісти давню візантійську столицю, оголосити себе володарем «Третього Риму». Розраховував, що десятки тисяч поневолених турками болгар і румунів виступлять разом з росіянами. Та чи захотіли б ті хай і тяжке турецьке іго міняти на московське кріпацтво? Тож тільки добряча скриня золота врятувала рештки розбитого війська разом із царем. Російські історики або ж говорили мимохідь, або взагалі замовчували ганебний похід. Анна Іоанівна навіть організувала дві спеціальні військові експедиції, надзавданням яких було форсованим маршем будь-що дійти до Бахчисарая, знайти і вилучити чи спалити той горезвісний договір про капітуляцію царя — і більше нічого. Ні турки, ні татари толком не второпали, що ж то була за війна: туди і відразу назад.
Василь БУРМА.
