Моя улюблена казка про дівчинку Варочку і її єдиний срібний грошик. Все що у неї було.
Перегляньте також:
- Чи все свинство лише від путіна?
- Цьогоріч на Тернопільщині відмінили 14 тендерних закупівель на понад 239 мільйонів гривень
Її надія на майбутнє, її придане, її пам’ять про батьків.
І, коли треба було врятувати козака, то дівчинка віддала свій грошик.
І врятувала.
А весь натовп людей, яких козак благав про допомогу, відводив очі.
Це ж аби в борг, та під проценти – то можна, а так, віддати все? Ми шо, дурні?
Зараз читаю деяких “крутих і успішних”, і згадую Варочку із казочки.
Всі волонтерять, дарують бійцям джипи і приціли.
Радію і тішуся з цього.
Але потім починається дивне – так, ніби волонтерство дає право зневажати українців і зневажливо чвиркати через губу на інших, не таких розпіарених.
Поїздки в АТО не можуть бути індульгенцією на русскомірний дебілізм.
Типу, раз я поїхав і відщібнув від щедрот своїх, то тепер я маю золотий німб навколо голови, пєчєнькі і право срати на всіх.
Можу красти, можу не платити податки , можу грабувати і рейдерити, можу впроваджувати русскій мірь – свій “податок на АТО” я вже сплатив.
То тяжкий гріх піаритись на АТО. Зробив і заткнись, а не розказуй який ти афуєнний волонтер.
То твій обов’язок як громадянина і патріота.
Всі ми їздимо і всі допомагаємо.
Тільки не піаримось на цьому.
Крім того є різниця – віддати на АТО 20 тисяч із своїх 2 мільйонів, і віддати 2 тисячі із своїх 2 тисяч наявних.
Десь так.
