Роман Онишкевич

Роман Онишкевич

журналіст, поет, forpost.lviv.ua

Небо вибрало нас?

День Конституції. Постскриптуп.

29.06.2016 09:13   Джерело: Соціальні мережі
Автор : Роман Онишкевич

Якби не хотілося, не можу сприймати цей день за свято, бо світську Біблію держави не можна хапати брудними руками кому заманеться і коли заманеться. У нас хапають при першій нагоді, при першій можливості отримати шляхом такого хапання якісь преференції. Переконаний, що в цьому одна з причин наших негараздів. Хоча інколи охоплюють сумні думки. Може то небо вибрало нас, аби показати світовим народам, що з ними буде, якщо вони творитимуть у себе бардак, як українці.


Коли Бог роздавав народам талани, вишикувалася до Нього величезна черга. І кожному народу щедрий Господь дарував щось корисне. Комусь нафту чи газ в непомірних кількостях, комусь алмазні поклади чи золоті жили. Ті, кому не вистачило матеріальних благ, отримали талани ментальні, як от войовничість, аби боронитися від ворогів. Комусь таке географічне розташування – щоб ті ж вороги бульбу не топтали. Кожному – своє. Хоч ноги, щоб футбол вміли грати.


Отож, роздав Бог усім по всьому, аж раптом бачить – стоїть дівча захекане. Запізнилося. Чи то заспало на сонечко, чи росою довго вмивалася, чи волошками в полі милувалася. «Що тобі, дитино, дати, усе ж бо вже роздав». Пошукав Господь у торбі і на самому її денці знайшов таки ще один талан – останній, що залишився у нього: «На тобі, дівчинко, пісню, бо нічого більше вже не маю». Взяло дівча, усміхнулося і зібралося вже йти. «Як же тебе звати, малу просплюху»? – запитав добрий Господь. «Україна», - відповіло дівча.


Легенда легендою, але отак тепер і живемо. Без алмазів і нафти, зате з ворогами під боком. Але співочі, дідько його забирай, до неможливості. Тільки чується якийсь сум і в козацьких маршах, і в поліських наспівах, і навіть у сороміцьких коломийках. Сум за тим, що колись не встигли. Тепер доганяємо і догнати не можемо. «І не доженемо» - кажуть кляті песимісти. «Доженемо і переживемо», - твердять затяті оптимісти. Другим хочеться вірити більше. Зрештою, хіба так важко збудувати державу у нинішній час? Візьми досвід людства, обтеши під своє лекало і хай метелики щасливих українських душ заб’ються крильцями над золотом ланів, зеленню Карпат, блакиттю дніпрових вод і суворими раменами донбаських териконів. Тільки й треба для того, що слухати Божих заповідей. Шанувати батька і матір, дідів-прадідів, а не сумніватися у їхній святості на догоду москалеві. Знати Бога єдиного, а не шукати його в лукавих очах гебні в рясах. І, звичайно, не красти. Ой, не красти. І чужого не жадати, до речі.


Бо, може, то небо навмисне вибрало нас, аби показати всім решта, до чого можуть призвести народні чвари і слабодухість? Минуть століття і тисячоліття. Історія вкотре перекроїть кордони чи зітре їх з обличчя планети. Виникнуть нові спільноти і держави, назви яких нам сьогодні знати не дано. І лише порох старих книг розповість новим жителям Землі про наші відшумілі часи і про людей. Які заселяли колись планету. Що там писатиме про Україну та українців? Будемо ремаркою на сторінках чужих історій чи дослідники колись присвятять нам окремий розділ? Думаймо, українці. Задля того, аби наші нащадки не знали ганьби за нас і через нас.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Соціальні мережі